Елізабет Костова - Історик

Коли він говорив, я знову помітив особливу чіткість і холодність його голосу, і те тремтіння всередині, мов брязкальце змії або дзюрчання води, що біжить серед каміння.

— Ваше друге завдання забере значно більше часу. По суті, воно триватиме вічно. Коли ви познайомитесь з моєю бібліотекою й зрозумієте принцип її складання так само добре, як і я, ви під моїм керівництвом вирушите у світ по нові здобутки — і старі теж, бо я ніколи не закінчу збирати скарби минулого. Я віддам у ваше розпорядження безліч найкращих архівів, і ви будете поповнювати мою бібліотеку новими знахідками.

Коли я повною мірою зрозумів цю пропозицію, — якщо я правильно зрозумів її суть, — холодний піт залив мене. Я ледве зміг вимовити щось тремтячим голосом:

— Чому ви не будете продовжувати робити це самі, як раніше?

Він посміхнувся, дивлячись на вогонь, і знову я побачив те, інше обличчя: собаки, вовка…

— Тепер у мене є інші справи. Світ змінюється, і я хочу змінюватися разом із ним. Можливо, незабаром мені не знадобиться така одіж, — він повільним рухом показав на свій середньовічний одяг, на своє могутнє тіло під ним, — і я досягну своєї мети, задовольню свої амбіції. Проте бібліотека дорога для мене, і я хочу, щоб вона збільшувалася. До того ж я іноді почуваю, що це місце стає дедалі небезпечнішим. Кілька істориків дуже близько підійшли до того, щоб його виявити, як і ви виявили б, якби я не перервав ваших досліджень. Але ви потрібні мені тут. Я відчуваю наближення небезпеки, а каталог бібліотеки треба скласти негайно, перш ніж перемістити її.

На якусь мить я уявив, що сплю, і це трохи допомогло.

— Куди ж ви її перемістите? (І мене разом із нею, міг би додати я.)

— У давнє місце, давніше, ніж це, пов'язане в мене з безліччю спогадів. Це далеке місце, але воно знаходиться ближче до великих сучасних міст, і я можу спокійно залишати його і повертатися знову. Ми перенесемо туди бібліотеку, і ви будете її розширювати.

Він поглянув на мене з упевненістю, що межувала з ніжністю, якби це нелюдське обличчя здатне було виражати таке почуття. Потім він підвівся, так само різко й незвичайно рухаючись.

— Для однієї ночі ми досить наговорилися, я бачу, що ви стомлені. Давайте використаємо ці години для читання, як я зазвичай роблю, а потім я піду. Коли настане ранок, ви мусите взяти папір і перо, які знайдете біля друкарського преса, і почнете складати каталог. Мої книги вже розкладено за тематикою, а не за століттями і десятиліттями. Побачите самі. Тут також є друкарська машинка, яку я придбав для вас. Якщо хочете, можете скласти каталог латиною, це я залишаю на ваш розсуд. І звичайно ж, ви вільні читати будь-які книги, котрі захочете.

Сказавши це, він підвівся, вибрав одну з книг на столі, знову сів і почав читати. Я побоявся відмовитися і зробив те саме, узявши перший, що впав у вічі, том. Це виявилася рання версія Макіавеллі «Государ» разом із серією дискурсів на тему моральності, про які я раніше нічого не чув. Я не здатен був зараз у тому стані, у якому я перебував, розуміти прочитане — я просто дивився, бездумно перегортаючи сторінки. Дракула, здавалося, був дуже зайнятий своєю книгою. Я замислився, дивлячись на нього, як після активного життя — життя, проведеного у битвах, — йому вдалося пристосуватися до цього підземного нічного існування, до усамітненого життя вченого.

Нарешті він підвівся й відклав книгу. Не промовивши жодного слова, він пішов у темряву великого залу, і я вже не міг розрізнити його постать. Потім я почув сухий скрегіт, наче тварина рила землю або хтось запалював сірника, але не було ніякого світла, і я відчув себе самотнім. Я прислухався, але все одно не міг зрозуміти, у якому напрямку він пішов. Принаймні, сьогодні він не збирався нападати на мене. Я зі страхом подумав про те, для чого він береже мене. Адже він легко міг перетворити мене на свого раба й водночас вгамувати спрагу. Я кілька годин просидів у кріслі, але перед самим світанком, мабуть, задрімав, тому що раптом прокинувся, відчувши якусь зміну в повітрі. Хоча світло не проникало в цю темну кімнату, я побачив, як Дракула наближається до каміна.

— Добрий день, — тихо сказав він і повернувся до темної стіни, туди, де стояв мій саркофаг.

Я підвівся на ноги, ніби змушений це зробити у його присутності. Але потім він знову зник у темряві, і тиша налягла на мене.

Через кілька довгих хвилин я підніс свою свічку й запалив від неї всі свічки в канделябрах, а також ще кілька свічок, які знайшов у свічниках уздовж стін. На столах я побачив керамічні лампи та маленькі чавунні ліхтарики і запалив їх також. Світло було для мене полегшенням, але я подумав: побачу я ще коли-небудь денне світло чи я вже приречений на вічний морок і мерехтливе світло свічок — саме це вже було для мене пеклом. Але, принаймні, я міг краще розглянути кімнату: вона була дуже широка, стіни заставлені полицями й великими шафами. Усюди я бачив книги, коробки, згортки, рукописи — величезну колекцію Дракули. Уздовж однієї стіни вишикувалися три саркофаги. Я підійшов ближче. Два менших були порожніми — в одному з них я, напевно, прокинувся вночі.