Максим Кидрук - Твердиня

Сьома мовчки цмулив пиво з бокала.

– Ґуннар Іверс, – відрекомендувавшись, старий умостився на стілець напроти хлопців, поклав перед собою течку для паперів і поставив бокал. Він провів у «Wirströms» півдня й до вечора встиг пристойно набратися (що було потрібно, бо інакше старий не зміг би почати розмову).

Левко і Семен переглянулися.

– Лео, – першим зреагував українець.

– Сімеон, – після паузи відповів росіянин. – Ми знайомі?

– Уже так, – швед усміхнувся, стараючись погамувати істинні почуття. Вдавалось погано. Дивлячись на нього, Левко усвідомив, що посмішка роблена. – Чув, ви радилися про те, куди помандрувати влітку.

Левко кинув косий погляд на росіянина. Як довго цей дідуган підслуховує їх? Сьома відповів наляканим позирком: «Псих!»

– О, ні! Не подумайте нічого такого, – замотав сивою головою

Ґуннар Іверс, – я не підслуховував вас, просто випадково почув вашу розмову. Я сидів за отим столиком, – швед показав за спини хлопців. – Якщо вважаєте, що я набридаю, скажіть як є, і я зразу піду. Та перед тим хотів би розповісти вам хорошу історію і порадити, куди можна поїхати в пошуках справжньої пригоди.

– Кажіть, – кліпнув Семен.

– Ви були в Перу?

– Ні, – водночас відповіли хлопці.

– О-о, це щось неймовірне! Фантастична країна! – очі старого спалахнули, він обвів язиком потріскані від холоду губи й смачно виплюнув: – It will blow out to hell your fucking minds! 42 42 Вона видує на хрін ваші довбані мізки! ( англ. ).

Українець усміхнувся. І він, і його однолітки не гребували матюками, проте хлопець розумів, що їхня лайка зазвичай позбавлена експресивного чи смислового навантаження. Це лише брудні, майже завжди недоречні сполучники для слів. Тоді як лихослів’я в устах тих, кому за шістдесят, звучало солідно й переконливо.

Левку сподобалося, як Ґуннар вимовив оте «blow out to hell your fucking minds».

– Там страх як багато всіляких цікавих речей, – твердив швед. – Ось, наприклад, Саксайуаман.

Попорпавшись у течці, старий витягнув фотокартку – практично нову, чудової якості – та поклав перед хлопцями. Левко взяв знімок. На глянцевому фотопапері було зображено руїни колосальної споруди, складеної із мегалітичних кам’яних блоків. Три рівні заломистих стін ступенями здіймались один над одним. Вражало, як щільно – просто з диявольською точністю – припасовано між собою брили. Між ними не було цементу. Між ними, здавалося, ножа не встромити.

– Це Саксайуаман, – іще раз повторив Ґуннар Іверс. – Гадаю, ви нічого не чули про нього, хоча зараз це не має значення… Це руїни цитаделі в Андах неподалік Куско, нині звичайного перуанського містечка, а в давнину – столиці імперії інків, – старий, плямкаючи, присмоктався до бокала. – Подивіться на брили. Вони різні: і за розміром (від порівняно невеликих до грандіозних багатотонних блоків), і за формою (трапляються пласкі та вигнуті грані). Водночас між валунами не знайдеться ні просвіту, ні шпарки, куди б могла залізти мураха. Їх так тісно підігнано, що вони нагадують шматочки пазла. Вражає? Але ще більше вражає те, що наша цивілізація не має засобів для створення подібного. Жоден сучасний інструмент не дасть змоги обробити камінь аж так досконало.

Лео розглядав полігональну кладку Саксайуамана.

– Та ну…

– Це правда! Жоден із відомих методів оброблення каміння не дає змоги відшліфувати брили так, щоб їхні грані ідеально пасували одна до одної. Припустимо, можна витратити купу часу й наглянсувати два окремі блоки так, що між ними не буде мікронного зазору. Та десять, сотню, тисячу каменів? А всю стіну? – художник у запалі ляснув долонею по столі, ледь не перекинувши бокал. – Спливе мільйон років, перш ніж удасться створити щось подібне.

Українець переводив погляд із фотографії на Ґуннара й назад.

– Але Саксайуаман усе-таки збудовано…

– Правильно, – швед загадково всміхнувся. Цього разу посмішка вийшла кращою. – Я маю ще кілька знімків, – Ґуннар Іверс видобув інші фотографії, усі з руїнами Саксайуамана, відзнятими з різних ракурсів. – Пригляньтеся уважно. Окремі кам’яні блоки важать шістдесят тонн і сягають розмірів будинку. Але навіть їх оброблено так майстерно, наче це пластилін, а не граніт. Хочу, щоб ви усвідомили, яким технологічно досконалим є Саксайуаман. Навіть якщо користатися мірками постіндустріальної епохи.

Левко роздивлявся фотографії, а потому передавав їх Семенові. Ґуннар вів далі: