Максим Кидрук - Твердиня

Нагадаємо, що на початку минулого тижня експерти встановили ім’я ще одного з чотирьох мерців, які не належали до експедиції британського натураліста, але чиї тіла знайшли разом із тілами учасників походу. За результатами ДНК-аналізу було підтверджено, що єдиний серед загиблих афроамериканець є громадянином США, уродженцем Арканзасу Джеймсом Деваром (на момент смерті виповнилося 39 років). Містер Девар, гірський інженер за освітою, зник безвісти, повертаючись із роботи додому, 23 жовтня 1998 року. Представники об’єднаної перуансько-британської слідчої групи на сьогодні не мають жодної версії на пояснення того, як Джеймс Девар міг опинитись у джунглях Мадре-де-Діос і що робив там протягом десяти років.

До розслідування з власної ініціативи долучився Фред Ярдлі, 34 роки, орнітолог, аспірант Єльського університету. На цей момент Фред перебуває у Мадре-де-Діос, куди вирушив місяць тому по матеріал, необхідний для завершення дисертації. Фред спостерігає за птахами на науковій станції «Проґресо», що на одній із приток Ріо-де-лас-П’єдрас, за 180 км від Пуерто-Мальдонадо. У сельві біля «Проґресо» є ґрунтова злітна смуга, завдяки чому невеликі літаки можуть приземлятися, доправляючи на станцію припаси та самих учених. Проаналізувавши дані GPS-локаторів, Ярдлі за власні кошти заправив літак «Cessna 172R», заплатив пілоту й рушив на північ, пролетівши всі пункти, крізь які пройшла група Холбрука.

«Задум виник, коли я вивчав дані GPS-маяків, що фіксували рух експедиції, – розповідає Фред Ярдлі. – Зверніть увагу, останніми днями Холбрук ішов дуже швидко, іноді покриваючи по 15 км за добу. І це в сельві. Дослідницька експедиція з такою швидкістю ніколи не рухатиметься. Завжди потрібен час на спостереження, фіксацію результатів тощо. Складалося враження, наче сер Пол поспішає чи тікає від чогось. Але який сенс тікати в глибину тропічного лісу, від цивілізації?»

Фред бачив залишки багать на прогалинах, але тільки до крайньої західної точки маршруту. Після того як, згідно з даними супутника, експедиція повернула на північний схід, сліди щезли. Фред Ярдлі: «Вони зупинялися на галявинах. Так безпечніше, там менше комарів, і зазвичай саме в таких місцях трапляються струмки. Летячи низько, я помітив кілька згарищ, що лишилися після багать. Особисто я впевнений, що то сліди британця. 7 червня 2008-го, якщо вірити супутникові, Холбрук різко повертає, і саме після цього сліди ніби вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки й не побачив нічого на доказ перебування людини.

Локатори, може, й були там, але Холбрук – ні. Я стверджую, що після7-го червня британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».

По альтернативний коментар ми звернулися до керівника об’єднаної слідчої групи Робіна Левайна, 48 років. Левайн відреагував доволі різко:

«Повна маячня. Як мені відомо, щоби триматись у повітрі, «Cessna» має рухатись зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, перебуваючи над ним у літакові? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це однаково що намагатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спортивному автомобілі».

Зауваження, що Ярдлі все ж спостеріг рештки табірних багать, Робін Левайн відмовився коментувати.

Ані британці, ані перуанці досі не спромоглись організувати пошукові загони, котрі пішли б слідами загиблої експедиції. Охочих немає.

Незважаючи на будень, простора зала на другому поверсі «Санта-Марії» була заповненою. Левко сів за столик біля дальньої від сходів стіни й похмуро зиркав на відвідувачів. Навпроти молоде сімейство заштовхувало в розгодованого п’ятирічного малюка салат із крабових паличок. Малюк неохоче орудував щелепами, час від часу спиняючись і блимаючи навкруги. Немовби шукав, до чого прискіпатися й улаштувати істерику. Ліворуч (найімовірніше) проходило перше побачення: худющий студент-першокурсник сидів супроти цибатої, коротко підстриженої дівчини. Поміж ними на столі покоїлася непоказна троянда. Студент нервував, невлад вистукуючи ногою по підлозі.

Атмосфера тиснула на Левка: повітря наскрізь просякло запахом пивних відрижок і неприємним, розбурканим гамором.