Тесс Ґеррітсен - Грішна

Він не дихав.

Мора закинула йому голову, відкривши м’язисту шию, щоб дати доступ повітрю, й схилилася вперед для штучного дихання. Від запаху застояної кави й сигарет її мало не знудило. Вона подумала про гепатит, про СНІД і ті мікроскопічні жахи, які можна підчепити від рідин тіла, і змусила себе накрити його рота своїм. Видихнула, побачила, як піднімається грудна клітка, як легені наповнюються повітрям. Видихнула ще двічі, тоді спробувала намацати на сонній артерії пульс.

Немає.

Вона хотіла розстебнути чоловікові куртку, але хтось уже робив це для неї. Мора підвела очі й побачила, що священик став навколішки навпроти неї і вже вимірював чоловікові груди, шукаючи орієнтирів. Він поклав долоні на грудину й глянув на неї, чекаючи команди почати масаж серця. На його обличчі вона побачила разюче сині очі й похмуру рішучість.

– Качайте, – сказала Мора.

Священик взявся за справу, рахуючи вголос із кожним натисканням, щоб вона могла розрахувати штучне дихання. Без паніки – спокійний голос чоловіка, який точно знає, що робить. Вона не мусила ним керувати, вони працювали разом, наче завжди були командою, і двічі мінялися місцями, щоб дати другому відпочити.

Коли приїхала швидка, брюки Мори змокли наскрізь від стояння в снігу, і попри холод вона пітніла. Незграбно підвелася й виснажено дивилася, як санітар вводить крапельницю й ендотрахеальну трубку, як ноші з чоловіком вантажать до автомобіля швидкої.

Камеру, яку впустив оператор, підібрав інший співробітник WVSU. «Шоу мусить тривати», – подумала Мора, дивлячись, як репортери скупчилися навколо автомобіля, незважаючи на те, що тепер ішлося про нещастя їхнього колеги.

Вона розвернулася до священика, який стояв біля неї. Його штани теж були мокрі від розталого снігу.

– Дякую за допомогу, – мовила вона. – Здається, ви не новачок у реанімаційних заходах.

Він усміхнувся, знизав плечима.

– Лише з манекеном. Не думав, що колись доведеться застосувати ці знання. – Він простягнув їй руку. – Я Деніел Брофі. Ви судмедекспертка?

– Мора Айлс. Це ваша парафія, отче Брофі?

Він кивнув.

– Моя церква – за три квартали звідси.

– Я її бачила.

– Як думаєте, ми його врятували?

Мора похитала головою.

– Коли реанімація триває так довго, а пульс не з’являється, прогноз невтішний.

– Але є шанс, що він виживе?

– Невеликий.

– Я навіть волію думати, що ми зробили щось хороше. – Він глянув на репортерів, які зосередилися на швидкій. – Дозвольте провести вас до автомобіля, щоб ніхто не тицяв вам в обличчя камерами.

– Ви – їхня наступна жертва. Сподіваюся, ви готові.

– Я вже пообіцяв зробити заяву. Хоча й не зовсім розумію, що саме вони хочуть від мене почути.

– Це канібали, отче Брофі. Вони хочуть лише вашого м’яса. І намагатимуться відірвати чималий шматок.

Священик засміявся.

– Тоді мушу їх попередити, що м’ясо буде жилаве.

Він провів Мору до автомобіля. Мокрі брюки липнули до ніг, від пронизливого вітру тканина вже мало не затвердла. Повернувшись до моргу, доведеться перевдягтися в хірургічний костюм, а ці добряче просушити.

– Якщо вже я робитиму заяву, – мовив священик, – є щось таке, що я мушу знати? Можете щось мені підказати?

– Вам треба поговорити з детективом Ріццолі. Вона веде розслідування.

– Думаєте, це був окремий напад? Чи інші парафії теж мають підстави для хвилювання?

– Я вивчаю лише жертв, не нападників. Нічого не можу сказати про мотиви.

– Це літні жінки. Вони не можуть себе захистити.

– Знаю.

– То що їм сказати? Усім тим сестрам, які живуть у релігійних спільнотах? Що навіть за цими стінами вони не в безпеці?

– Ніхто з нас не буває повністю убезпеченим.

– Це не та відповідь, яку я волів би принести їм.

– Одначе єдина, яку їм варто почути. – Мора відчинила дверцята. – Отче Брофі, мене ростили католичкою. Я вважала, що черниці недоторканні, але щойно бачила, що зробили з сестрою Каміллою. Якщо таке сталося з черницею, то ніхто не застрахований.

Вона сіла всередину.

– Щасти вам із пресою. Я вам співчуваю.

Отець Брофі захряснув дверцята й пильно подивився на неї крізь вікно. Попри привабливість його обличчя, Морину увагу привернув саме комірець священика. Усього лиш вузька біла смужка, яка, втім, вирізняла його з-поміж інших. Робила недосяжним.

Він помахав їй рукою й озирнувся на зграю репортерів, що сунули на нього.

Мора побачила, як він випростався, глибоко вдихнув, а тоді рушив їм назустріч.