Тесс Ґеррітсен - Грішна

Кроки Ріццолі рипіли здалеку. Її силует раптом припав до підлоги, голова схилилася. Вона посиділа так, тоді тихо засміялася.

– Це все одно що підглядати до хлоп’ячої роздягальні у старшій школі Ревере.

– Куди дивитеся?

– У кімнату Камілли. Ми просто над нею. У підлозі є дірка.

Мора пробралася крізь темряву туди, де зіщулилася детектив. Стала на коліна й зазирнула в отвір.

Вона дивилася просто на стіл Камілли.

Мора випросталася, по спині несподівано пробіг холодок. «Хай би що там було, воно бачило мене в тій кімнаті. Воно спостерігало».

Гуп-гуп-гуп.

Ріццолі розвернулася так швидко, що врізалася в Мору ліктем.

Мора метушливо ввімкнула ліхтарика, промінь смикався по всіх напрямках, полюючи на того – чи те, – що було на горищі разом з ними. Мигцем бачила пухнасте павутиння, масивні балки, що висіли низько над головою. Тут було тепло, несвіже повітря було задушливе, посилювало паніку.

Вони з Ріццолі інстинктивно стали в оборонні пози, спина до спини, Мора відчувала напружені м’язи детектива, чула її швидке дихання, поки вони обидві вглядалися в темряву, шукаючи відблиск погляду, дике обличчя.

Мора так швидко прочесала поглядом територію навколо, що за першим порухом ліхтарика пропустила це. Лише вдруге промінь освітив нерівності на грубих дошках підлоги. Вона придивилася, але не повірила своїм очам.

Ступила крок уперед, із наближенням відчуваючи дедалі більший жах, коли у світлі ліхтарика з’являлися інші такі само обриси поблизу. Стільки їх…

«Боже правий, це ж кладовище. Кладовище мертвих немовлят».

Промінь затремтів. Мора, чия рука завжди міцно тримала скальпеля біля столу для розтинів, не могла стримати тремтіння. Вона зупинилася, світло лилося просто на обличчя. Блакитні очі виблискували, наче скляні камінці. Вона дивилася на них, повільно опановуючи те, що бачила.

А тоді засміялася. Спантеличеним хрипким сміхом.

Ріццолі вже була біля неї: світло грало на рожевій шкірі, лялькових вустах, позбавленому життя погляді.

– Що за дурня, – мовила вона. – Це ж бісова лялька.

Мора посвітила на інші предмети поблизу. Побачила гладеньку пластикову шкіру, пухкі кінцівки. На неї дивилися скляні очі.

– Це все ляльки, – сказала жінка. – Їх тут ціла колекція.

– Бачите, як вони викладені рядком? Наче химерні ясла.

– Або ритуал, – тихо додала Мора. Нечестивий ритуал у святому місці.

– Боже. От тепер ви мене лякаєте.

Гуп-гуп-гуп.

Обидві вихором розвернулися, прорізали темряву ліхтариками, та не побачили нічого. Звук був слабший. Хай би що було разом з ними на горищі, тепер воно віддалялося туди, куди не сягало їхнє світло. Мора перелякано завважила, що Ріццолі дістала зброю. Це сталося так швидко, що вона й не помітила коли.

– Навряд чи це тварина, – сказала Мора.

Детектив помовчала й погодилася:

– Я теж так думаю.

– Ходімо звідси. Будь ласка.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.