Ірен Роздобудько - Останній діамант міледі

Влада торкнулася до розстелених простирадел на ліжку — вони були холодні і вологі від дрібних бризок, що летіли з відчиненого віконця. Значить, ліжко залишалося порожнім принаймні зо дві-три години… Владі стало зимно, вона вирішила зачинити ілюмінатор. Вона вже взялася за ручку і раптом помітила на круглій пластиковій рамі бурий слід, такий, ніби хтось вихлюпнув у вікно залишки кави. Влада витягла з ридикюлю свій носовичок, старанно протерла білу раму і, перш ніж викинути його в річку, піднесла до очей. Потім знизала плечима, згорнула з носовичка м’яку кульку, кинула у воду і зачинила ілюмінатор. Треба було непомітно вийти. Вона вже стояла поруч із дверима у вузькому коридорчику, коли помітила, що ручка на дверях тихенько повертається, ніби хтось відчиняє їх з того боку. Влада щільно притислася до стіни і затамувала подих. Вона не помилилася — хтось обережно й тихо відчиняв двері. Влада міцніше втислася у стіну, наштовхнулася на рятівні двері ванної кімнати і так само обережно та безшумно почала відступати у темряву цієї невеличкої кабіни, потім так само нечутно ковзнула у тінь та заховалася за пластиковою фіранкою душа. Двері ванної вона зачинити не встигла — до каюти вже хтось заходив…

Як у кривому дзеркалі, крізь каламутний пластик довгої завіси Влада побачила, що то був один із товаришів Дартова — Вадим Портянко. Лисий товстун так само, як і вона, здивовано огледів порожню каюту, кілька разів погукав товариша, кинув погляд на прочинені двері ванної, прислухався, кілька разів розгублено повторив: «Нічого не розумію…» і, прихопивши зі столу пляшку, так само тихо вийшов.

Влада з полегшенням зітхнула і, подумки порахувавши до двадцяти, також вийшла з каюти.

Пароплав уже причалював до берега, усі члени делегації зібралися на палубі, — Влада вийшла у порожній коридор і поквапилася приєднатися до решти… День обіцяв бути спекотним.

— Присягаюся тобі, Жане, ще раз повторюю… — Портянко, незважаючи на те, що поруч із пляшкою стояла чарка, припав до шийки і жадібно, не відчуваючи смаку, зробив три великих ковтки. — Богом клянуся чи чортом… як хочеш…

Вони знову сиділи в барі.

Так само гув мотор, так само грала музика, так само виголошував свої сентенції художник Скун. Пароплав відчалив від славного міста О., в якому за якихось десять годин відбулося понад двадцять зустрічей, творчих вечорів, гала-концерт та свято грандіозного пияцтва в мальовничому історичному музеї просто неба. Члени делегації вже добряче засмагли, перетасувалися, як колода карт, поміж собою і відчули пароплав своїм власним будинком. Дартов посміхався і роздивлявся свої бездоганно підстрижені нігті.

— Вадику, ти блефуєш? — запитав він.

— Клянуся тобі, Жане… — вже вкотре тремтячим голосом повторив Портянко.

— Замовкни, гнидо! — злобно процидів Дартов. — Набридло слухати! Але запам’ятай, якщо ти вирішив дістати мене — у тебе нічого не вийде.

— Кля… — знову почав був Портянко, та безнадійно махнув рукою.

— Завтра ми будемо кілька годин стояти в бухті поблизу моєї нової дачі, — сказав Дартов. — Там ми висадимось, я візьму усі папери, і ми спокійно розподілимо наші дивіденди, обіцяю… А тим часом іди, тобі треба проспатися! Ти добре попрацював!

Портянко знову махнув рукою, важко піднявся з-за столика, попрямував до виходу, але на якусь мить замислився, зупинився і знову підійшов до Дартова:

— Жане, ти ідіот! Ти не чуєш, що я тобі говорю. На жаль… Але запам’ятай: «НА НАС ХТОСЬ ПОЛЮЄ!» І я не знаю, хто з нас буде наступним…

— Ти мені погрожуєш?!! Ти? — Дартов відштовхнув приятеля, і той полетів в обійми московського гостя, котрий саме входив до бару.

— О! Гавно само пливьот в рукі! — констатував московський гість і лагідно обійняв Портянка за плечі. — Пашлі вип’єм! У мєня в каюті єсть класная самагонка, нє то што пойло в етом барє!

Побачивши товариша, художник Скун підвівся з-за свого столика:

— Наливаймо, браття! — закричав він і обійняв Портянка з іншого боку. Так утрьох вони вийшли з бару під скептичним поглядом Жана Дартова.

Фантасмагорія продовжувалася, музика грала, по всіх кутках цілувалися парочки, а в залах виступали спраглі до уваги митці. Пароплав виходив у море.

— А повернись-но, синку! — кричав Скун, виставляючи Портянка з каюти. Той п’яно пручався, хапаючись обома руками за одвірок. Скун оцінив зручність його пози і щосили заліпив коліном у товстий зад. Портянко втратив рівновагу, випустив з рук двері й відлетів у протилежний бік коридору, і Скун із задоволенням грюкнув дверима. Портянко полежав на м’якому килимі, що встеляв коридор, прислухаючись до тиші. Була третя година ночі.