Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

Дай також вимагав, щоби Клавдії дозволили пройти тест на детекторі брехні, на тій умові, що результати будуть використані в суді незалежно від отриманих даних. Оскільки Політіс і Новатні пройшли перевірку на поліграфі, наполягав він, належна процедура вимагає, щоб і Клавдії надали таку саму можливість.

Прокурор О’Ґрейді заперечив і, на подив Дая, суддя Мартін відхилив запит.

Згодом розчарований Лью Дай зустрівся з репортерами й оприлюднив «Заяву про алібі», яку мав намір представити на суді.

– Звідтоді, як пішла на роботу, і до того, як повернулась додому наступного ранку, Клавдія перебувала серед людей, – зачитував він з підготовленого тексту. – Того вечора, одинадцятого лютого, вона працювала в «Галереї зображень» до другої тридцяти ночі, після чого пішла снідати з двома друзями, чоловіком і жінкою, до «Вестерн Пенкейк Гаузу». Після сніданку вона залишалася в їхньому товаристві, доки не повернулася додому, де мешкала з Робертом Новатні.

Наступної п’ятниці, 19 травня, суддя Мартін відхилив клопотання Дая про вилучення зізнання Клавдії та відмовився звільнити її під заставу. Суддя вирішив, що вона була поінформована про свої права та «свідомо, зважено й добровільно» відмовилася від них.

І знову Лью Дай дивувався. Він був упевнений, що суд відкине зізнання психічно хворої пацієнтки, яку допитували під час медикаментозного лікування. Зараз він мав змішані почуття щодо «звільнення під заставу». Може, Клавдії краще було б у в’язниці до слухання. Хоча її відомості перепліталися з брехнею та вигадками, він відчував, що знає вона набагато більше, ніж каже йому.

Окрім того, що вона могла довідатися від Політіса, Клавдія, найімовірніше, знала людей з вулиці, які й переповіли їй деталі злочинів. Але якщо до тих, хто говорив, або до тих, хто стояв за вбивствами, дійде чутка, що вона має інформацію – тобто знає вбивцю чи вбивць, – вона буде в справжній небезпеці.

Дай більше не вагався, чи використовувати пресу в боротьбі за справу Клавдії. Він згодовував історії репортерам і ведучим теленовин. Його подальшою тактикою було прийняття допомоги, запропонованої журналом «Плейбой». Команда захисту фонду «Плейбоя» надавала людей, ресурси та кошти для ведення по всій країні справ, чиї фігуранти не отримували правосуддя. Дай бачив, що ця справа (гарна, вразлива та психічно хвора жінка, яку несправедливо тримають у в’язниці, погрожуючи смертною карою) – саме з тих, за які вони беруться. А заразом вони отримають свою історію.

Дай розповів Біллу Гельмеру з «Плейбоя», що захист потребує більше інформації, більше людей, щоб займатися біганиною, і більше допитів свідків. Зізнання Клавдії, зауважив він, таке моторошне, що волосся на голові стає дибки, і водночас доволі правдоподібне. Якщо крок за кроком не розвінчати його, справу буде програно.

Дай також зауважив, що, як це часто трапляється в таких випадках, обвинувачення натякає, що ризику засудження Клавдії та ймовірного смертного вироку можна уникнути, якщо Дай запропонує помістити жінку до громадської психлікарні. Для більшості людей, пов’язаних з цією справою, очевидно, казав він, що прокурор округу Франклін сподівається вийти переможцем у сенсаційній, широко розголошеній справі, навіть не доводячи її до суду.

Гельмер попросив Дая надати йому резюме подій для фонду «Плейбоя», і більшість вихідного дня Дай провів у себе в офісі, надиктовуючи нотатки. Та коли вийшли газети за понеділок, 22 травня, він мусив додати до свого звіту ще одне вбивство кількох осіб. Одну пару, яка мешкала в межах міста Колумбус, застрелили зі зброї 22 калібру.

Справа потрапила під юрисдикцію Департаменту поліції Колумбуса. Хоча міські детективи з відділу вбивств неохоче пов’язували вбивства в Колумбусі з попередніми «вбивствами 22 калібру», доки не надійдуть результати балістичної експертизи, зв’язок встановила газета «Колумбус Диспетч»:

Чоловік і дружина, посічені кулями тіла яких виявили в неділю в їхньому віддаленому будинку на Морз-роуд, можуть бути останніми жертвами в серії вбивств, пов’язаних автоматичною зброєю 22 калібру.

Вихідного дня в північній частині Колумбуса сорокасемирічний Джеррі Л. Мартін, якого нещодавно підвищили до генерального менеджера й віце-президента компанії «Перма Стоун», і його дружина Марта були знайдені застреленими. Коли до їхньої оселі завітав племінник на недільне барбекю з нагоди п’ятдесятиодноріччя Марти й не побачив жодного руху довкола, він увійшов до будинку й виявив тіла.