Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Що б це не було, але саме Аманда в той день увімкнула невидимий, прихований тумблер у голові Тревора, що в подальшому призвело до несподіваних, непередбачуваних і фатальних наслідків для них обох.

***

– Що вас турбує, Треворе? – запитала Аманда, випровадивши за двері Йована, і переключивши всю свою увагу на нього.

– Безсоння. За останній час накопичилася втома, до того ж перельоти-переїзди. Уже днів зо десять.

– Багато психологів лікують безсоння, використовуючи саме різні техніки гіпнозу. І справді, тільки за допомогою навіювання можна досягти швидких результатів. Я використовую техніку регресивного гіпнозу, виявляю приховану причину безсоння і проводжу лікування, усуваючи її. Таким методом досягається позитивний результат у більшості випадків, а полегшення настає одразу ж після першого сеансу.

– Ви вважаєте, що безсоння можна вилікувати за один сеанс?

– Звичайно, – упевнено відповіла Аманда. – Ви одразу відчуєте результат. Раніше відвідували сеанси гіпнозу?

Тревор згадав кілька моментів з вуличними фокусниками-гіпнотизерами з їхніми підставними людьми «з натовпу» і усміхнувся.

– Ні, Амандо. Я далекий від усього цього. Ці трюки в мене ніколи не викликали інтересу.

Аманда теж з цікавістю розглядала Тревора. Такі чоловіки, як Тревор, завжди їй подобалися, але її клієнти були переважно людьми з комплексами, шкідливими звичками, психозами. У випадку з Тревором вона розуміла, що впевнені в собі чоловіки страждають майже такими ж комплексами, як і всі інші, тільки вміють їх надійно ховати від сторонніх очей. І для того, щоб сеанс пройшов успішно, їй потрібно трохи більше дізнатися про пацієнта.

– Розумієте, Треворе, гіпноз – то не якесь там явище, – продовжувала вона, – а стан людини, викликаний штучно за допомогою навіювання. Тут немає ніякого дива чи обману. Це, зрештою, техніка або, кажучи мовою фахівців, спосіб підготовки пацієнта до діагностування його стану за допомогою зовнішнього впливу на підсвідомість. Ніякий це не божественний дарунок чи трюк.

– Як на мене, це все щось на кшталт фокусу, що приваблює довірливих людей з підвищеним рівнем самонавіювання, не більше, – поблажливо посміхнувся Тревор. – Себе особисто зараховувати до цієї категорії людей я б не хотів.

Аманда усміхнулася:

– Начебто так, з першого погляду. Але скажіть мені, Треворе, ви читаєте книги? – і, не дочекавшись відповіді, продовжила: – Художні, наприклад. Ви ніколи не замислювалися над тим, що, читаючи той чи інший твір, ви бачите не букви, рядки, колір атраменту 14 14 Атра́ме́нт , у, чол., заст. – чорнило. , фактуру паперу, тобто те, що, насправді, лежить у вас перед очима, а зовсім інше. Читаючи речення за реченням, ви чітко уявляєте героїв оповідання, їхній зовнішній вигляд, навколишній світ, зрештою, їхні характери, враження, хвилювання. Ви начебто сторонній спостерігач усього того, що коїться з ними. Здебільшого читач почувається безпосереднім учасником подій. Чи не так? – Аманда говорила не поспішаючи рівним, приємним низьким голосом, немов дикторка, яка пояснює суть світобудови. – Це і є навіювання. Загалом, процес читання художньої літератури, особливо «про себе», дуже близький до стану гіпнозу. Отож, любов до читання з достатньою точністю свідчить про високу сугестивність пацієнта.

Аманда раптом зупинилася, пильно подивилася на Тревора і запитала:

– То що, чи подобається вам читати? Що ви читаєте у вільний час?

– Ви знаєте, у дитинстві і юності я дуже багато читав. Навіть у нудних описах пейзажів і картин природи Вальтера Скотта знаходив якусь принадність. А зараз захоплююся історичними дослідженнями. На жаль, часу на читання книг залишається дуже мало.

– Якщо ви любите читати, – продовжила Аманда, – у вас, насамперед, розвинена здатність до образного мислення і є бажання сприймати інформацію. Бібліофіли – одні з найбільш високогіпнабельних особистостей. Дехто з них не тільки візуально сприймає все прочитане, а й може прогнозувати майбутні діалоги, сцени і навіть сюжетні лінії. І все це так само візуально.

– Що ж, я не настільки високогіпнабельний, щоб прогнозувати майбутні сцени під час читання, – парирував Тревор. – Хоча ви праві, під час читання книги у голові, справді, формуються певні образи. І я згоден, що письменник може надихнути читача на якісь переживання. Це нормально і здебільшого природно. Але навіювання гіпнотизером певних дій або неіснуючих ситуацій я вважаю відвертим шарлатанством.