Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

На кухні гучно поралася мати.

Сидячи на ліжку, Роберт намагався зрозуміти, що з ним тільки що трапилося. І раптом він збагнув, що його так сильно вразило і схвилювало. Уві сні та жінка кликала його на ім'я Тревор, і для нього в той момент це було буденно і не викликало ніякого подиву чи чогось подібного, хоча це ім'я він ніколи у своєму житті не чув. Чому Тревор? Де він був тільки що? Що це було за сновиддя таке неймовірно реальне, яскраве і ні з чим не зрівнянне? І чому – тітка?

Але сон випарувався, і разом з ним розтанула і сама казка.

Кабінет Аманди розташовувався на третьому поверсі старого семиповерхового будинку в самому центрі Женеви на Rou du Cendrier 19. Йован чекав Тревора після свого сеансу майже біля самого парадного входу. Тревор привітав товариша, міцно обійнявши і поплескавши по плечу. Вони швидко піднялися широкими сходами і зупинилися перед дверима, на яких під кнопкою дзвінка висіла табличка з написом «Amanda Fabian – Psychologue» 12 12 Amanda Fabian – Psychologue (fr.) – Аманда Фабьєн – психолог. .

– Бельгійка? – запитав Тревор, але в цей момент Йован натиснув кнопку дзвінка.

Двері відчинив високий молодик років тридцяти в чорному костюмі і краватці з гладко зачесаним чорним волоссям.

– Заходьте, пане Йован, Аманда вже чекає на вас, – сказав той і подивися на Тревора: – Ви, як я розумію, мсьє Бланш? Доброго дня. Дозвольте ваші дані. Мені треба внести їх у комп'ютер.

Поки Віктор вносив дані, Тревор вслухався в мелодію, що звучала з комп’ютера. Вона здавалася йому дуже знайомою, але згадати її він ніяк не міг.

– Це… – вимовив Тревор, вказуючи на музичну колонку, та Віктор випередив його.

– Так, це «Паризькі вулочки». Подобається? Ось ваші документи. Будь ласка, проходьте, – серйозно промовив той і вказав на двері кабінету психолога.

– Ще раз вітаю вас, Амандо, хочу відрекомендувати вам мого друга. Тревор Бланш, – вигукнув Йован і озирнувся на Тревора, що в цю мить увійшов до кабінету, – Треворе, це мій ангел-охоронець Аманда.

Тревор і Аманда пильно подивилися одне одному у вічі і потиснули руки. Треворові зазвичай не подобалося, коли жінка подає чоловікові руку для рукостискання, цей жест він вважав суто чоловічим. Але зараз, потискуючи руку Аманди, він на це вже не звертав ніякої уваги, оскільки не міг відвести свого погляду від її дивного кольору блакитних, навіть бірюзових очей на тлі шоколадного кольору шкіри обличчя. Справді, очі Аманди були рідкісного блакитного із зеленуватим відтінком кольору і просто поглинали співрозмовника. Такого магнетичного погляду Тревор не відчував ніколи. Водночас це був погляд дещо спантеличеної людини, погляд відвертого здивування. Та за мить Аманда опанувала себе, мигцем глянула на Йована і пильно, з викликом подивилася на Тревора.

Кров ударила йому в обличчя, але він стійко витримав цей чіпкий погляд.

– Доброго дня, мсьє Бланш. Так це ви маєте сумнів щодо сили гіпнозу і вважаєте гіпнотизерів шарлатанами? – з усмішкою запитала Аманда. Мабуть, Йован встиг їй розповісти.

Аманда вказала рукою на два шкіряних фотелі 13 13 Фоте́ль , ля, чол., діал. – крісло. і продовжила:

– Гіпноз – це не самоціль для психолога, панове. Гіпноз – це своєрідний набір засобів ефективної роботи з нашою свідомістю і підсвідомістю, спосіб боротьби зі страхами, лікування залежностей і вирішення психологічних проблем.

– Справа не в тому, чи вірю я в силу гіпнозу, – відповів Тревор, сівши у м'який фотель. – Я дуже сумніваюся, що гіпнозом можна лікувати. Адже, по суті, гіпнотичний стан – це стан вимушеного сну. А що можна вилікувати сном, окрім утоми?

Аманда сіла за стіл і склала пальці рук пірамідкою. Вона уважно вислухала Тревора і дивилася на нього, просвердлюючи своїм поглядом наскрізь.

– Чи вірите ви в гіпноз, чи ні – це не головне. Не можна вірити або не вірити в скальпель хірурга або дзеркальце стоматолога. Ці речі – лише медичні інструменти. А в руках досвідченого лікаря вони перетворюються на засіб для отримання тієї чи іншої інформації і досягнення поставленої мети.

Тревор спостерігав за Амандою. Часу було вдосталь, і він ловив себе на думці, що йому приємно перебувати в її товаристві. Але, з іншого боку, Тревора не полишало відчуття якогось дискомфорту. В очах Аманди він вловив якийсь жаль. Так дивляться лікарі на своїх пацієнтів перед тим, як повідомляють їм позитивні результати аналізів або наявність серйозної хвороби. Безумовно, Аманда готувалася до цієї розмови заздалегідь і кінцевою метою її монологу була саме потреба в тому, щоб провести з ним гіпнотичний сеанс. Що це було – професійний інтерес, бажання привернути нового клієнта чи щось інше, приховане, завуальоване під невимушену розмову психолога і пацієнта?