Жан-Крістоф Ґранже - Ліс духів

А тим часом між її босими ногами спливала ріка часу…

Її долала дрімота. У шибки грюкотів дощ: нарешті почалася гроза. Жанна прийняла рішення. Не вольове, а нечітко окреслене, вже просочене сном рішення, яке, втім, наступного ранку повернеться з новою силою – вона це знала.

Я маю побачити його обличчя. Обличчя того, кому належить цей голос.

– Здається, я щось нарив, – сказав Брецель.

Жанна не зрозуміла його слів. Дзвінок мобільного вирвав її зі сну. Вона пошукала поглядом годинник на тумбочці, скупаній у сонячному світлі. 9:15. Вона проспала.

– Слухаю тебе, – сказала Жанна, прочистивши горло.

– Три перекази з RAS. До Швейцарії. Щоразу на один і той же рахунок у банку UBS.

Жанна провела рукою по обличчю. Кімнату заливало сонце. Вона не розуміла, про що йдеться.

– Суми? – рефлекторно запитала суддя.

– 200 000 євро. 300 000. 250 000. Упродовж менш ніж тижня.

– Ім’я отримувача є? – уточнила Жанна, досі навпомацки.

– Звісно ні. Але дати збігаються. Червень 2006 року. Якраз після вивезення зброї та інкасації рахунків EDS. Приблизно ті ж самі суми. Тепер треба там покопати. У Швейцарії.

RAS. Швейцарські банки. EDS… Жанна догнала. Східний Тимор. Контрабанда зброї. Корупційні схеми між промисловою компанією та працівниками Міноборони Франції. Але її думки досі були сповнені кошмаром. Який вона бачила всю ніч. По колу.

Жанна йшла лабіринтом із вогкого бетону. Бачила жирне покалічене тіло Неллі Баржак, розпластане в калюжі. Якась істота з шишкуватим черепом, схожа на Ґолума, пожирала її плоть. Відригуючи, постогнуючи, він глитав криваві шматки, віддираючи шкіру, обсмоктуючи кістки, видлубуючи мозок гачкуватими пальцями. У Жанниному сні Ґолум був жінкою. Безплідною. Або зґвалтованою. Вона гарчала закривавленим ротом. На животі в неї був свіжий шрам. Можливо, слід від народження монстра, якого цитогенетикиня з зайвими кілограмами не змогла виявити…

Кінець сну був жорсткий. Ґолум підводив очі й бачив перед собою дзеркало. Канібал виявлявся не ким іншим, як самою Жанною.

– Агов, ти мене слухаєш? Я тебе хоч не розбудив?

– Ні-ні.

– Кажу, у Швейцарії все буде глухо.

Жанна зосередилась. Брецель був правий. Вона вже працювала з цією країною. Щоб отримати дані власника рахунка, треба було довести, що переказані кошти мали незаконне походження. У даному випадку – надати докази того, що це бабло справді йшло з фальшивих квитанцій.

– Побачимо, – сказала Жанна, сідаючи на ліжку. – А що зі стеженням?

– Нічого. Жодної підозрілої розмови. Глухий кут.

– Емейли?

– По нулях. Треба піддати газу. Обшуки?

– Ні. Краще я їх викличу.

– Тобі є чим на них натиснути?

– Нічого немає. Окрім ефекту несподіванки.

– Тобі вирішувати. Я спробую нарити більше про рахунки й перекази.

– Передзвониш. Я роблю виклики.

– І ще одне. Мені бракує одного СД.

СД – тобто «судового доручення». Його треба було виписувати для кожного прослуховування.

Жанна ввімкнула дурочку:

– Якого?

– Того, що стосується психіатра. Антуана Феро.

– Мабуть, секретарка забула.

– Ти мене за ідіота маєш, Жанно. Я-то можу все зам’яти, а от хлопці з МСТЗ – ні. Їм потрібно підписане доручення щоразу, коли вони встановлюють обладнання. Про це знає навіть першокурсник.

– Я цим займуся. Передам тобі.

– Мені срати на той папірець. Якщо ти хочеш примусити мене прослуховувати когось нелегально, так і скажи. Зустрінемось і обговоримо.

– Добре. Зустрінемось і обговоримо. Але не телефоном.

Жанна повісила слухавку. Одразу ж передзвонила в офіс, щоб попередити Клер про запізнення. Тоді встала. Поставила кавоварку. Ковтнула антидепресант. Попрямувала до ванної. У дýші Жанна знову подумала про попередження Фактуратора. Ця історія з прослуховуванням ще вилізе їй боком. Вона досить наївно думала, що «жучки» в кабінеті Феро ніхто не помітить…

Помившись, зачесавшись і нафарбувавшись, вона повернулася на кухню. Кава вистигла. Жанна поставила ще одну, а поки вона готувалася, взяла собі хлібець із цільного зерна. Під хрумкіт хлібця в її голові зблискували картинки нічного кошмару. Ґолум. Чорно-біла плоть. Гарчання. Жаннині думки повернулися до реальності. Учорашня поїздка. Місце злочину. Плідність як об’єкт жадань. З’їдена матка. Так, можливо, це жінка…

За пів години Жанна гнала швидкісною смугою, анітрохи не зважаючи на обмеження швидкості. Ще двадцять хвилин – і вона вже сиділа за своїм столом, обклавшись документацією в справі Східного Тимору. Відвела весь ранок – чи те, що від нього залишилося, – на те, щоб докладно вивчити досьє, перш ніж розсилати виклики.