Жан-Крістоф Ґранже - Ліс духів

Попри жах, що парадоксально сліпив Жанну своєю непроникною пітьмою, їй в око впали кілька деталей. Білість шкіри. Огрядність тіла. Її плечі й стегна були округлі, немов відшліфовані водою скелі. Жанна пригадала скульптури Жана Арпа. Білі м’які фігури, без рук і без ніг, що так і манили своїми чистими обрисами, аж хотілося їх погладити…

У темряві Жанна розрізнила розкидані руки й ноги. Наполовину пожерті. Місцями попечені. Вдалині, попід стіною, також лежала купа сірих тельбухів, що, злипнувшись, мокли в брудній воді.

Жанна усвідомила, що всі навколо мовчать. Усі були однаково шоковані: Тен, Райшенбах, Леру, секретарка… Вона підійшла ближче до страхітливої сцени, яку нерішуче освітлював своїм ліхтариком капітан. Жанна помітила рану на горлі, перерізаному від вуха до вуха.

– Можете посвітити на обличчя?

Капітан не ворухнувся. Жанна взяла з його рук ліхтарик і скерувала промінь у потрібному напрямку. М’язи й кістки обличчя змішалися під шкірою в суцільну масу. Його вкривала фіолетова гематома, схожа на величезну винну пляму. Убивця лупив свою жертву каменюкою чи якимось обухом. Не раз. Під шкірою зібралася й згорнулася кров. Це означало, що під час цих тортур дівчина досі була жива. Жанна також помітила згустки крові в кучерях: вбивця розбив їй череп. Поміж розпатланого волосся виднілися шматочки мозку.

Жанна перевела ліхтарик на живіт. Розпанаханий вертикальним порізом від грудної клітки до таза. По боках – рани, подряпини, отвори. Можливо, навіть малюнки. Бракувало однієї груді. Інша звисала. Жанна здогадалася, що вбивця занурювався обличчям у ці рани й кусав м’язи. Кожен укус шматував шкіру по краях отвору. Злочинець оголював плоть, а тоді впивався в неї зубами. Йому не подобається шкіра. Він хоче доторкатися до ніжного, ще теплого м’яса, відчувати тканини м’язів, твердість кісток…

Жанна посвітила ще нижче. Пах. Вона передбачала, що та зона постраждала особливо сильно. І мала рацію. Вбивця роздер лобок. Зубами. Або руками. Він відгорнув шкіру по боках і впивався зубами в органи, всмоктував кров, випорскував її назад кривавими струменями. Жанна не була патологоанатомом, але здогадувалася, що вбивця зжер усі геніталії цілком. Статеві губи, клітор, труби, матку… Проковтнув усе. Поглинув ці дорогоцінні частини, символи жіночності.

Раптом у Жанни сяйнув здогад. Убивця – жінка. Горгона, яка хотіла заволодіти плідністю своєї жертви. Як папуаси з’їдають серце чи мозок своїх ворогів, щоби перейняти певні їхні риси. Жанні на думку спали слова. Слова, які їй вбивали в голову в церкві, у її перше причастя: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я в ньому» [14] Ів. 5:56. Тут і далі цитати з Біблії подано в перекладі Івана Огієнка. .

Жанна помітила відображення свого блідого обличчя в калюжі. Боже мій, я зараз зомлію… Щоб повернути собі солідний вигляд, вона простягнула ліхтарик капітанові й обернулася до Тена.

– Перша була в такому ж вигляді?

Суддя не відповів.

– Ти бачив тіло чи ні?

– Лише на фото. Коли я приїхав, його вже забрали.

– Але там усе було так само?

Суддя спромігся лише кивнути. До них долинув якийсь голос. Кремезний чоловік із великим черевом, утиснутим у синє поло «Ralph Lauren», бурмотів у диктофон. Йому було за шістдесят, він мав матову шкіру й сиве волосся з проділом посередині. Ніс із горбинкою. Маленькі блакитні очі. Його погляд здавався жвавим, смішливим і якимось водянистим. Але було в ньому й щось агресивне, щось недоречне. Ніби ці прозорі очі не мали жодного стосунку до цього засмаглого обличчя.

– Ланґлебе, – прошепотів Тен. – Судмедексперт. Клянусь, якщо цей розумник знову почне мені тут філософствувати, я його в сраку виграю.

Суддя представив йому Жанну. Вони механічно потиснули руки.

– Схоже, я знаю, як він діє, – сказав медик, засовуючи диктофон до задньої кишені джинсів.

– Ми тебе слухаємо.

Той підвів голову, киваючи на арматуру на стелі, де висіли неонові лампи.

– Він підвішує дівчину он там головою донизу. Розквашує їй обличчя й перерізає горло. Як забивають свиней на фермі. Він користується добре наточеним ножем. Краї рани акуратні. Ріже зліва направо. «Щурячий хвостик», тобто кінець порізу, не залишає сумнівів. Цей покидьок – правша. І можу вам сказати, що рука в нього не труситься. Я вже бачу, що пошкодження сягає хребта, перерізані трахея й стравохід.

У дитинстві Жанна проводила два місяці літніх канікул у селі в Перші [15] Перш – природний регіон Франції, розташований на перетині регіонів Нормандія, Центр-Долина Луари та Пеї-де-ла-Луар. . Вона не раз була присутня на таких варварських екзекуціях. Справжня церемонія. Ріжуть кабанчика…