Стівен Кінг - Чотири сезони

У цьому місці оповідь Маккерона увірвав Йогансен. Вони були давніми друзяками, а це, на мою думку, давало йому право поставити запитання, що крутилося в нас усіх на язиках.

— Емліне, ти її покохав? Це тому ти так її описуєш, її очі, й усмішку, і те, як ти «думав про неї в найнесподіваніші миті»?

Я думав, Маккерон розсердиться, що його перебили. Але цього не сталося.

— Спитати про це твоє право. — Він ненадовго замовк, дивлячись на вогонь. Збоку складалося враження, що він поринув у дрімоту. Та в каміні тріснула гіллячка, у димохід шугонув вир іскорок, і Маккерон роззирнувся навколо. Спершу його погляд упав на Йогансена, а потім перемістився на всіх нас. — Ні. Не покохав. Те, що я про неї сказав, звучить так, ніби чоловік, який закохується, помічає різне — очі, сукні, сміх. — Він розпалив люльку спеціальною довгастою запальничкою, яку завжди носив із собою, — тримаючи полум’я, аж поки в люльці не утворилися жарини. Після цього закрив запальничку, вкинув у кишеню піджака й видихнув дим, що повільно поплив довкола його голови, оповиваючи запахущою хмаркою. — Я захоплювався нею. Це головне. І з кожним її візитом мій захват зростав. Напевно, дехто з вас передчуває, що це буде історія кохання, яке постало з випадковості. Але це дуже далеко від правди. За наступні півроку вона мало-помалу поділилася зі мною своєю історією. І коли ви, джентльмени, її почуєте, то, думаю, погодитеся зі мною в тому, що все було саме так банально, як вона й попереджала. Як тисячі інших дівчат, її вабило до себе місто. Вона приїхала з малого містечка…

…в Айові чи Небрасці. А може, то була Міннесота — я вже не пам’ятаю достеменно. У себе в містечку вона грала багато ролей у виставах шкільного драматичного театру. Театральний критик зі ступенем вчителя англійської мови, випускник технікуму імені Коровва й Силоса-молодшого навіть писав схвальні відгуки в тамтешню пресу. Тож вона подалася в Нью-Йорк, спробувати щастя в акторстві.

Навіть у цьому вона була практичною — настільки практичною, настільки дозволяє людині така непрактична мрія. Розказала мені, що приїхала в Нью-Йорк, бо не вірила в неписане правило кіножурналів: буцімто кожна дівчина, що приїздить у Голівуд, може стати зіркою. Одного дня вона цмулить содову в аптечному магазині «Швабз», а наступного — стає партнеркою Ґейбла чи Макмюррея у фільмі. За її словами, вона приїхала в Нью-Йорк, бо думала, що тут може бути легше пробитися… а ще, напевно, тому що драматичний театр цікавив її більше, ніж рухомі картинки.

Вона знайшла роботу — продавати парфуми у великому універсальному магазині. Та записалася на акторські курси. Вона була розумна й страшенно рішуча, ця дівчина. Силу волі мала зі щирої сталі. Але також вона була людиною, як і будь-хто з нас. Їй було самотньо. Одиноко так, як буває лише дівчині, яка щойно приїхала з маленького містечка на Середньому Заході й не має нікого, з ким можна поговорити. Туга за домівкою — не завжди розмите, ностальгійне, прекрасне почуття, хоча саме таким ми його завжди змальовуємо у своїй уяві. Вона може перетворитися на гострюще лезо, стати хворобою не лише в переносному, а й у буквальному розумінні. Вона може змінити наш погляд на світ. Обличчя, що їх бачиш на вулиці, не лише байдужі, а й потворні… зловорожі навіть. Туга за домівкою — справжня хвороба. Біль видертої з корінням рослини.

От і міс Стенсфілд, хоч яка гідна захвату й рішуча була, не мала до цієї болячки імунітету. Тож далі історія розгорталася так природно, що й розповідати не варт. На акторських курсах був один молодий чоловік. Вони кілька разів сходили на побачення. Вона не була в нього закохана, але потребувала друга. На той час, коли вона зрозуміла, що це не той випадок, у них уже двічі все було. У ліжку. Вона дізналася, що вагітна. Розповіла молодому чоловікові, який пообіцяв бути поряд і «вчинити гідно». А через тиждень виїхав зі свого помешкання, не залишивши навіть адреси. Саме тоді вона й прийшла до мене.

На четвертому місяці я ознайомив міс Стенсфілд із методом дихання — нині його називають методом Ламаза [171] Техніка підготовки до пологів, розроблена в 1950-х роках французьким акушером Фернаном Ламазом як альтернатива медичному втручанню під час пологів. Основна мета методу Ламаза — підвищення впевненості матері в її здатності народити, допомога в усуненні хворобливих і больових відчуттів, полегшення процесу пологів і створення психологічно комфортного настрою. . Як ви розумієте, у ті часи про мсьє Ламаза ще ніхто не знав.