Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Ми поїхали назад до Реттіґан і спинилися на береговій лінії. Було раннє повечір’я, її будинок, як і раніше, заливали потоки увімкненого світла; місце скидалося на архітектурний вінець, у якому зійшлися воєдино повний місяць та сонце, що сходить над небокраєм. Гершвін і далі вистукував безнастанно то про Мангеттен, то про Париж.

— Б’юсь об заклад, вони поховали його разом із фортепіано, — стрілянув Крамлі.

Ми витягли одну Книгу мертвих з телефонними номерами особистих знайомих Реттіґан, ноги яких давно застигли у землі, й повторно перебігли рядками Книги. Коли гортали сторінку за сторінкою, відчуття нашої смертності загострювалося.

На тридцятій ми дісталися до Р. Он що там було: недійсний номер Кларенса Реттіґана і червоний християнський хрестик над його ім’ям.

— Хай тобі трясця! Перевірмо знову номер Каліфії.

Ми прогортали назад і натрапили на неї: під ім’ям були накреслені жирні червоні лінії, збоку хрестик.

— Це свідчить про те, що?..

— Той, хто підкинув цю книжку Констанс, обвів усі імена червоним чорнилом, а тоді покінчив з першими двома жертвами. Мабуть, мої звивини потрохи підводять мене.

— А чи, може, хтось сподівався на те, що Констанс помітить червоні хрестики до того, як з ними розправляться, і запанікує. Власне, саме це й трапилося тієї ночі. Тому вона кинулася бігти й ненавмисне підписала їм смертний вирок власним галасуванням. Ісусе Христе! Погляньмо на інші підкреслення та хрестики. Перевірмо собор Святої Вібіани.

Крамлі перегорнув кілька сторінок і важко зітхнув:

— Червоний хрестик!

— Але отець Реттіґан досі живий! — сказав я. — Що за чортівня!

Я побрів по піску до телефону, який у Реттіґан містився побіля басейну. Тоді набрав номер собору Святої Вібіани.

— Хто то? — різко запитали по той бік слухавки.

— Отче Реттіґан? Слава Богу!

— За що?

— Це друг Констанс. Той самий недоумок.

— А щоб тебе! — скрикнув священик.

— Не приймайте нині більше жодних сповідей!

— Ви наказуєте?

— Отче, ви живі! Я мав на увазі, якщо ми певним чином можемо захистити вас або ж…

— Ні, ні! — злунало в слухавці. — Женіть до тієї іншої, поганської церкви! До місця, де «Джек і бобове стебло»!

У телефоні запікало.

Ми з Крамлі переглянулися.

— Подивися, що там під Грауманом, — попросив я.

Крамлі послухався.

— Китайський, угу. Та ім’я Граумана. Червоне кружальце і хрестик. Але ж він упокоївся кілька років тому!

— Атож. Однак частина Констанс таїться саме там чи то прописана на бетоні. Я тобі покажу. Ходімо, то наша остання нагода подивитися стрічку «Джек і бобове стебло».

— Навіть якщо ми наляжемо на час, — сказав Крамлі, — кіно уже завершиться.

Квапитися не було сенсу.

Коли Крамлі висадив мене прямісінько перед так званим «іншим храмом» — напрочуд гамірним, шумним, романтичним, окропленим слізьми, собором кіно… На червоних китайських вхідних дверях висіло оголошення «Зачинено для реставраційних робіт», і лише час від часу туди-сюди металися різноробочі. Кілька людей скупчилось у зовнішньому дворі, зіставляючи своє взуття з відбитками.

Крамлі висадив мене й забрався геть.

Я обернувся, щоб поглянути на здоровенний фасад пагоди. [131] Пагода — будівля культового призначення, котру зводять представники східних релігійних обрядів. Здебільшого використовують для зберігання сакральних предметів, а також як меморіальні комплекси. Дев’ять відсотків усього китайського, дев’яносто від Граумана і дещиця від Сіда.

Подейкують, що він був коротуном, ледь не карликом, восьмим ґномом у царині ліліпутського кіно, і з цих чотирьох футів заввишки вирвалися на-гора кіноролики, пісні до фільмів, Конг, який волає на Емпайр-Стейт, Колман [132] Рональд Чарльз Колман (1891–1958) — американський актор, родом із Британії. Був одним із найзатребуваніших упродовж двадцятих-сорокових років минулого століття. Удостоєний одразу двох зірок на Голлівудській алеї слави за вагомий внесок у розвиток кінематографа. у Шангрі-Ла, друг Гарбо, [133] Грета Гарбо (Грета Ловіса Густафсон; 1905–1990) — шведська й американська кіноактриса, названа найзнаковішою постаттю німого кіно усього двадцятого століття. Володарка премії «Оскар». Вважають однією з найтаємничіших зірок за всю історію американського кінематографа. Дітріх, [134] Марлен Дітріх (1901–1992) — німецька актриса та співачка, яка зуміла підкорити Голлівуд і стати однією з найоплачуваніших зірок. Світове визнання здобула після ролі Лоли-Лоли у стрічці «Блакитний янгол». Також уславилася підтримкою біженців у роки Другої світової війни. і Гепберн, [135] Одрі Гепберн (Хепберн, 1907–2003) — актриса, фотомодель, танцівниця, гуманістка. Визнана своєрідною іконою кінематографічного світу та світу моди. Працювала у період так званого «золотого віку Голлівуда». Володарка нагород «Оскар» та «Золотий глобус». галантерейник Чапліна, [136] Чарлі Чаплін (сер Чарльз Спенсер Чаплін; 1889–1977) — англійський комедійний актор, кінорежисер, композитор, одна з найяскравіших постатей ери німого кіно та історії кінематографа загалом. Світову славу здобув завдяки ролі бродяги, яка стала візитною карткою Чапліна. партнер по гольфу Лорела й Харді, [137] Лорел і Харді — комедійний тандем Стена Лорела (1890–1965) та Олівера Харді (1892–1957), який був на піку популярності у 1920-1940-х роках. Запам’ятався яскравими буфонадами. хранитель вогню, людина, яка берегла у пам’яті минуле десятка тисяч осіб… Сід був тією людиною, котра виливала бетон, збирала увігнуті та плоскі відбитки підошов, яка випрошувала й отримувала автографи на асфальті.