Франк Тільє - Пазл

— Мокі, припини. Припини негайно, інакше, присягаюсь…

— Спробуйте більше не помилятися, гаразд?

— Хто це говорить? Це ви, Гадесе? Хтось із гравців? Фей?

Гай­гекс? Послухайте, у мене проблеми з пам’яттю, я не можу. Це більше не гра. Хоч ким би ви були, ви можете це зупинити. Уже десь близько дев’ятнадцятої, хіба ні? Тож облиште своє завдання і чекайте завтрашнього ранку. І головне — звільніть мене.

— Наступне слово: глибокий.

— Чорт забирай, я не знаю. Колір?

Тиша. Ілан почув, як хтось прочищає горло.

— Неправильно.

Новий удар струму. Цього разу почало ставати справді боляче. Ілан кричав довше і відчував, що його спина трохи відірвалась від шкіряної спинки. Коли розряд припинився, його пальці залишались задубілими, занімілими. Він смикався, наче божевільний, аж до болю в зап’ястях. Хто б міг завдати йому таких страждань? Ябловські? Лепренс? Ці типи здатні на все заради бабла.

— Восьме слово: складна.

Ілан примружив очі. Він згадував слово, воно було зовсім близько, на поверхні свідомості. Межа, присутність…

— Чорт забирай, що ж це? Дайте підказку! — благав він.

— Слово «складна»… Я чекаю на відповідь.

Раптом його осяяло, і Ілан впевнено промовив:

— Душа! Це Душа, я в цьому впевнений!

Він закотив очі, його м’язи тремтіли. Нічого не відбулося, і на його губах з’явилася нервова посмішка.

Почулося шипіння. Після чого новий розряд. Потужний, наче бурхлива хвиля, що врізається в тіло. Ілан хотів завити, але звук застиг на губах. Його щелепи стиснулись і розімкнулись лише тоді, коли розряд припинився.

— Неправильно. Відповідь була: загадка.

Ілан підняв голову. На верхній частині його костюма виднілася пляма від слини. Голос гудів, заповнивши весь простір навколо. Незв’язний, майже нереальний.

— Залишилось лише два слова. Два, гаразд? Зараз постарайтесь відповісти правильно. Прикметник «розлючений». Давайте, знайдіть відповідний іменник. Візьміть час на роздуми, але дайте правильну відповідь.

Ілан більше не був здатен думати. Він чув лише цей голос, який, здавалось, бажає йому успіху. Голос когось з гравців… Якогось виродка, що отримує задоволення, б’ючи людину струмом. Він піде на все. Заради бабла.

— Звір,— пробелькотів Ілан.

— Пес, це був пес!

— Ні… Будь ласка…

Лампочка згасла і одразу з тріском загорілась знову. У Ілана було відчуття, наче його ступні от-от тріснуть, сухожилля луснуть. Коли розряд струму припинився, він уже не знав, де він, і не міг підняти голову, наче м’язи більше не слухались його. Його свідомість пронизали картинки: батько читає йому Біблію, сидячи на краю ліжка. Він повільно перегортає сторінки, нічник освітлює його обличчя.

Він ледве почув десяте слово — «пильний», відповів щось нерозбірливе, після чого відчув, як його скелет розвалюється на тисячі шматочків, і знепритомнів.

І коли його тіло падало, розум прокинувся.

Ілан хитається, він змушений спертися об стіну, щоб прийти до тями. Один із чоловіків, що йдуть перед ним, високий тип із трохи згорбленою спиною, повертається до нього і підходить. У нього широко розставлені очі й пухкі губи.

— Вам треба віддихатися?

— Усе гаразд.

Люмінесцентна лампа на стелі перегоріла; будова коридору незвичайна: його ширина зменшується через кожні п’ять-шість метрів, нагадуючи коробки-матрьошки. Увесь цей час Ілана не покидає відчуття, наче він заглиблюється в нутрощі якогось чудовиська. На ньому чорна сорочка, такі ж брюки, але на ногах — трекінгові черевики, що не пасують до одягу. Рука, якою він сперся об стіну, здається неприродно блідою. Він бере її іншою рукою і намагається зупинити тремтіння.

Тепер дороги назад немає; ці стіни, що звужуються, проштовхують його вперед, наче м’язи травної системи якоїсь рептилії.

Він продовжує йти, тоді як чоловіки перед ним щойно пройшли у двері. Двоє з них у поліційній формі, третій — у блакитному костюмі судмедексперта. Кожен рух дається йому через силу, його організм опирається зустрічі з жахіттям. Ілан глибоко вдихає, і його обличчя зморщується з від­рази. Тут смерть має не лише обличчя, а й запах. ­Суміш розітнутої плоті та кишкових газів, що наповнює кожну альвеолу його легень.

Люди чекають усередині кімнати, до якої ведуть двоє дверей, одні за другими, що утворюють тамбур. На великому настінному годиннику 4:10, але найбільше дивує секундна стрілка, що рухається назад. Проте хвилинна при цьому йде вперед.