Франк Тільє - Пазл

— Коли висадите нас, відвезіть їх до їхнього місця призначення — за умови, що дорога нагору буде проїзна. Вирішимо на місці.

Водій кивнув. Надворі чоловіки повернулись до своєї машини. Вони вимкнули фари, а після цього — світло в салоні.

— Ми бачили, що це поліціянти,— сказала Хлоя з ноткою хвилювання в голосі.— Кого вони везуть? Злочинця?

— Мабуть, так. Але не бійтеся, він буде в наручниках. Принаймні я на це сподіваюсь. В усякому разі, не говоріть про револьвер у бардачку, інакше ми ризикуємо наразитись на неприємності.

Він швидко вийшов. Хлоя інстинктивно підсунулась до Ілана, притислась до нього.

— Не пощастило нам. Тепер от злочинець.

Молодий чоловік дивився на бардачок.

— Не пощастило, кажеш. І наче випадково у нас немає телефонів. Отже, неможливо перевірити, чи правду нам сказав Гадес стосовно відсутності мобільного зв’язку.

Він зробив глибокий вдих, на губах з’явилася легка за­доволена посмішка.

— Ми досі тут, Хлоє. Ми досі у грі.

Він подивився на неї і заговорив зовсім тихо.

— Усе це — ще одна їхня постановка. Ці копи насправді ніякі не копи. Як і той тип, якого вони зараз сюди приведуть. Лише наймані працівники, пішаки. Ану, поглянь… Як не дивно, їх троє. А скільки вільних місць у ряду перед нами?

Хлоя подумала декілька секунд.

— Ти скрізь бачиш збіги. А якщо це просто люди, які дійсно потрапили в аварію? Як вони могли передбачити, що буде така хурделиця?

— У них точно є альтернативний сценарій, який був би втілений, якби не було снігу. В усякому разі, ці троє типів поїдуть разом з нами. Хіба не ти мені казала, що «Параноя» всюди?

Він гордовито ткнув указівним пальцем в аркуш:

— «Принцип номер 1: що б не сталося, нічого з того, що вам доведеться пережити, не є реальністю. Це гра».

У машині запанувала тиша. Водій вимкнув музику і нерухомо, зі стривоженим виразом обличчя спостерігав за сценою, що розгорталася надворі.

— Не знаю,— пробурмотіла Хлоя.— Я маю на увазі, що справжні копи цілком могли злетіти з дороги під час транс­портування злочинця до в’язниці чи куди вони його там везуть і не мати можливості з кимось зв’язатися.

Велика чорна тінь вийшла з пошкодженої машини в заметіль, затиснута між двома поліціянтами, один з яких навів ліхтар у їхньому напрямку.

Ілан примружив очі.

— У мене передчуття, що незабаром ми про це дізнаємось.

Коли відчинилися дверцята, до машини увірвався потужний шквал снігу. Ілан зіщулився, його постійно знобило і він почав задумуватись, чи не підхопив часом якийсь вірус.

Невдовзі перший офіцер поліції сів просто перед Хлоєю. Він коротко привітався з ними і вимкнув свій великий сліпучий ліхтар. Волоски його темної бороди були вкриті памороззю, обличчя, всіяне дрібними зморшками, здавалось вилитим зі сталі. Він нахилився набік і затягнув усередину їхнього «в’язня»:, чоловік був одягнений в оранжевий комбінезон і грубу зелену куртку зі шкірзамінника, типу бомбера, руки в рукавицях були закуті спереду в кайданки. Копи наділи йому на голову бежевий полотняний мішок, наче вели на плаху або збиралися повісити. Чоловік видавав задушливе хрипіння, й Ілан не сумнівався: під мішком у того в роті був кляп.

Другий поліціянт, велетень, напевно, з метр дев’яносто на зріст, також сів, навіть не повернувшись до Ілана та Хлої. Він зняв шапку, оголивши лису голову.

— Поїхали,— скомандував він водію.

Машина рушила. Ілан уважно розглядав автомобіль на узбіччі, що потрапив в аварію. Це була справжня поліційна машина з ґратами, що відділяли передні сидіння від задніх, та синьо-червоною мигалкою. Гадес знову дивився у дзеркало заднього огляду. Нарешті він повернувся до копів і спитав:

— Ви не проти, якщо я увімкну класичну музику? Шу­берта?

— Давайте. Це його заспокоїть. Він без упину верещав, і, як бачите, нам довелось вжити певних заходів.

Хлоя залишалась у своєму кутку, притиснувшись до дверей і схрестивши руки. Заграла музика, але фортепіанні мелодії зовсім не заспокоювали. Ілан думав: якщо припустити, що це не гра, то який злочин міг скоїти цей чоловік? Куди його везуть посеред цих гір?

Раптом, несподівано для Ілана, в’язень повернувся до нього і більше не рухався. Незважаючи на мішок, у молодого чоловіка було відчуття, наче його пронизують поглядом. Лисоголовий коп штовхнув його ліктем у бік.