Франк Тільє - Пазл

— Опустимо подробиці, будь ласка, і краще розкажи мені, що ти знайшла.

— Чудово. Але бачу, ти не втратив ані навичок, ані блискучих знань із географії.

— Насправді тут немає нічого складного. Класика.

Зробивши кілька кліків на ноутбуці, Хлоя відкрила карту Бретані.

— Так, класика, але ж не думай, що «Параноя» так просто дасть себе перемогти. Саме тут починаються складнощі. Я провела в пошуках багато днів, якщо не тижнів. Дивись, між цими двома точками на карті немає нічого, що нагадувало б про Жанну д’Арк, і Кот-д’Армор [8] Департамент на заході Франції, один із департаментів регіону Бретань. тут зовсім не по дорозі, він значно північніше. Це обманка. Насправді ці орієнтири не мають жодного стосунку до Бретані, і саме в цьому полягає головна заковика. Якщо ти не почнеш мислити ширше, то можеш шукати місяцями, роками і так нічого й не знайти.

Ще клік. На екрані з’явився острів. На задньому плані засніжені гори, кремезні скелі. Місце здавалося абсолютно безлюдним і вкрай негостинним.

— Це острови Кергелен, французька власність, загублена посеред Індійського океану. Там є ще одна затока Морбіан, а також місце, що називається бухтою Одьєрн. Ці назви їм дав такий собі Реймонд Ральє дю Баті під час своїх експедицій на початку XX століття на честь рідної Бретані. Там, на головному острові, є порт Жанни д’Арк і порт Армор.

— Індійський океан, я мав би додуматись. А ти досі така ж неперевершена.

На губах Хлої з’явилась легка усмішка, яка не змінилась, незважаючи на час, що минув. Ілану у дівчині подобалось усе, але найбільше — ця усмішка, у яку він закохався під час їхнього знайомства у фіналі «Коду» — інтерактивної гри, запущеної три роки тому компанією ВВС. Ніхто з них двох не переміг у фіналі, зате вони разом святкували поразку в англійському пабі. Кілька келихів «Гіннеса», а далі все якось зав’язалось саме собою.

— Я телефонувала, писала, винюхувала скрізь в інтернеті,— пояснила вона.— Я шукала «Товстуна» і врешті-решт натрапила на листівку із зображенням корабля біля берегів Кергелена, який колись носив назву «Гро-Вантр» [9] Від фр. Gros Ventre — «Велике Черево». . Ще один корабель, частий гість цих портів, називався «Фортуна».

Ілан перечитав частину повідомлення, яка стосувалася того, що сказала Хлоя:

— «Шукай “Товстуна” — у “день Д” він, напевно, коштуватиме дорожче, ніж сім десятих “Фортуни”». У тебе є «Товстун» і «Фортуна», старовинні кораблі. І що далі?

— А ось тут загадка стає цікавою. Колись давно пошта Франції випустила дві марки із зображеннями цих двох кораблів. «Гро-Вантр» коштувала три франки п’ятдесят, а «Фортуна» — п’ять франків.

Ілан швидко порахував.

— Сім десятих від вартості «Фортуни»…

— Саме так.

Молодий чоловік уявив, скільки годин та днів знадобилося, щоб дійти до цього результату. Скільки безсонних ночей… Незважаючи на свій ентузіазм, Хлоя також мала втомлений і, зрештою, навіть стурбований вигляд. Гра явно пожирала її зсередини.

— Потім я надовго застрягла на закінченні загадки, зокрема на цьому «дні Д»,— сказала вона.— Навіщо давати таку чітку вказівку часу? І як вартість марок може змінюватися, як припускається у фразі «в “день Д” він, напевно, коштуватиме дорожче, ніж сім десятих»?

— А ціни можуть змінюватись під час перепродажу, я маю на увазі колекції та біржі філателістів?

Вона відкрила інший сайт. На ньому були зображені марки в рамках, а потім — інтер’єр судна.

— Саме так. Через два дні у Парижі, на причалі Сени, уздовж проспекту Кеннеді, проходитиме велика виставка-продаж рідкісних марок. Це відбуватиметься на баржі.

Ілан пробіг очима по сторінці. Баржа була розкішна, з витонченими вигинами та бенкетними залами з великими венеціанськими вікнами. Вона називалася «Абіліфай».

— Важливо те, що ці дві марки там, найімовірніше, будуть,— продовжила Хлоя.— Це вхід у гру, Ілане. «Параноя» у столиці, і її обіцянки чекають лише на нас. Це нагода, яку не можна втрачати.

Молодий чоловік різко підвівся.

— Я не хочу знову в це влазити. Вибач.

Хлоя теж встала. Вона попрямувала до прозорого контейнера, що стояв на тумбі у вітальні. У ньому лежав маленький метеорит.

— Ось, ми виграли його вдвох. Полювання на скарби, що завело нас у саму глибину Оверні. Приз у п’ять тисяч євро і цей метеорит — це було вже непогано. Ти пам’ятаєш цю чудову перемогу?

— Так, але це був час, коли все було добре. Я маю на увазі, між нами двома…