Харлан Кобен - Додому

— Привіт, Томе.

Чоловік, а то був колишній Есперанси, обернувся до нього.

— Майроне? Це ти?

Майрон стояв і чекав. Здається, Том трохи протверезів. Принаймні стояв він рівніше.

— Сідай у машину, Дженні, — сказав він.

— Я Джері.

— Так, вибач. Сідай у машину. Я приєднаюся до тебе за мить.

Дівчина продефілювала повз них на своїх підборах. Із третьої спроби вона спромоглася відчинити двері пасажирського сидіння й залізти всередину.

— Чого тобі? — запитав Том.

— Ти що, справді зав’язав собі «гульку»? — Майрон показав на його голову.

— То ти тут, аби покепкувати?

— А от і ні.

— Тебе прислала Есперанса?

— Аж ніяк, — сказав Майрон, — вона й уявлення не має, що я тут. Я був би вдячний, якби ти їй не казав.

Пасажирські дверцята відчинилися.

— Щось мені зле, — промимрила Джері.

— Не смій блювати в моїй машині, — Том обернувся до Майрона, — То чого ти хочеш?

— Я хочу вмовити тебе помиритися з Есперансою. Заради неї. І заради вашого сина.

— Ти знаєш, що вона мене кинула, так?

— Я знаю, що ваш шлюб не склався.

— І ти вважаєш, що це моя провина?

— Не знаю. Мені байдуже.

Чимала зграя молоді вивалила з клубу, сміючись і лаючись так огидно, як лаються лише п’яні в «зюзю». Майрон несхвально похитав головою. — Тобі не здається, що ти вже застарий для цього, Томе?

— Так, ну, знаєш, я був одружений, моє життя було усталене…

— Годі вже, — сказав Майрон. — Припини оббріхувати її.

— А то що?

Майрон нічого не відповів.

— Що, думаєш, я тебе боюся?

— Гадаю, мене зараз знудить, — гукнула Джері.

— Тільки не в машині, люба, гаразд? — Том повернувся назад до Майрона. — Я тут зараз заклопотаний.

— Так, це помітно.

— Гарнюня, правда?

— Ще й яка! — погодився Майрон. — А ще й коли от-от виблює… О-о, так, я аж завівся…

— Послухай, Майроне, без образ. Ти славний хлопець. І не такий ти вже й грізний. Просто відчепися, добре?

— Есперанса — гарна мати, Томе. Ми обидва це знаємо.

— Це не основне, Майроне.

— А могло би бути.

— Не хочу видатися нескромним, — сказав Том, — але знаєш, чому я такий успішний?

— Тому що твій татко багатий і дав тобі купу грошей?

— Ні. Тому що я б’ю у найвразливіше місце. Тому що я перемагаю.

Ніколи не програє. Дряпніть хлопця, який завжди торочить про те, що він переможець, чи що він сам себе зробив, чи що він сам витяг себе з болота, — і під цією маскою побачите маленького хлопчика, якому все підносили на блюдечку. Здається, їм просто необхідно відшукати якусь слабину, щоб виправдати свій неймовірний талан. Щось на кшталт: Не може бути, щоб це все перепало мені волею долі або випадку. Напевно, я особливий.

— Томе, я прошу тебе, будь розсудливим.

— Саме це ти хотів мені повідомити?

— Так.

— Ну що ж, дякую. Я на межі перемоги. Твоя поява, — вказав він на Майрона, — доказ цього. Вона впадає у розпач. Перекажи їй, щоб вона поцілувала мою дупу.

— Я тобі вже сказав: Есперанса не знає, що я тут. Я просто вважаю, що ти повинен вчинити правильно.

— Заради неї?

— Заради неї. Заради Гектора. Заради себе.

— Заради мене?

— Думаю, для тебе так буде найкраще.

— Що ж, мені по цимбалах те, що ти думаєш. Йди додому, Майроне.

— Піду, — кивнув Майрон.

Том чекав. Майрон почав перетинати вулицю, а відтак зупинився й красиво обернувся, як Коломбо.

— О, до речі…

— Що ще?

— Я бачив Уїна, — Майрон старався не всміхатися.

На вулиці запала тиша. Здалося, що навіть стихла музика, яка долинала з нічного клубу.

— Брешеш!

— Ні, Томе, не брешу. Він повертається додому. І коли він повернеться, я впевнений, він захоче тебе навідати.

Том стояв там заціпенілий. Джері, досі в машині, не витримала і виблювала так гучно, що аж вікна забряжчали. Том досі не рухався.

Майрон дозволив собі всміхнутися, махнувши на прощання рукою.

— Добраніч.

Ранок у Нью-Джерсі був ясним і безхмарним.

Величезні неонові літери на південному боці платного мосту Ловер-Трентон висвічували рекламний слоган: «Трентон робить, світ бере». Напис установили ще 1935 року, й, можливо, за тих часів, коли заводи працювали на всіх парах, виробляючи лінолеум, кераміку та інші матеріали, в цих словах була частка правди. Але не тепер. Трентон був столицею Нью-Джерсі, де розташувався уряд штату, а отже тут юрмилася сила-силенна політиків з їхніми постійними скандалами, від чого все місто, якщо добре подумати, мало вигляд такий самий чесний, як і реклама на мосту.