Харлан Кобен - Додому

Не дуже заглиблюйтесь у це питання. Я не боюся зобов’язань. Мене вони не цікавлять.

Я ніколи не вдавав інакше. Я не брехав жінкам, з якими був, ані найманим, ані тим, з ким знайомився, як кажуть, на одну ніч (або дві чи навіть три). Вони розуміють ситуацію. Я пояснюю, у чому бачу обмеження, а в чому, сподіваюся, задоволення. Багато з них думали, що змогли б завоювати мене, показавши свої вміння в спальні, що, тільки-но я зближуся з ними, тільки-но побачу, які вони фантастичні, я буду вражений, і це приведе до чогось більшого, ніж метушня в ліжку, як то називають.

Цілком справедливо. Докладайте найбільших зусиль, солоденька. Я не вбиватиму вашого бажання.

Мій найдорожчий друг, Майрон Болітар, хоч слово «друг» не зовсім описує наші стосунки, переймається через цей аспект моєї особистості. В нього є відчуття, що всередині мене чогось «бракує». Він пов’язує це з тим, як моя мати вчинила з батьком. Але чи важливе походження? Я такий. Я цілком задоволений цим. Він твердить, що я цього не розумію. Він помиляється. Я усвідомлюю важливість дружніх стосунків. Мої найулюбленіші моменти — коли ми з ним сидимо разом і просто обговорюємо життя, дивимося телевізор або аналізуємо спортивні події, а тоді, коли ми завершимо, я лягаю в ліжко з «розкішним тілом» та… е-е… ненаситністю.

Для вас це також означає, що мені «чогось бракує»?

Мені байдуже до самозахисту від осуду, але задля довідки: я за рівні права, рівну оплату праці, рівні можливості. Фемінізм, як написано в словнику, це «теорія політичної, економічної й соціальної рівності статей». Згідно з цим визначенням і майже з кожним визначенням, з яким я стикаюся, я фемініст.

Я не брешу жінкам. Я не обдурюю їх. Я гарно й з повагою ставлюся до кожної гості або працівниці. Вони, своєю чергою, відповідають взаємністю. Крім, звичайно, тих запальних моментів, коли жоден з нас не хоче, щоб до нього ставилися гарно чи з повагою, якщо, звісно, ви розумієте мій «прозорий» натяк.

Вам може бути цікаво, чому я тоді припинив замовляти вказані професійні послуги, якщо все так добре спрацьовувало протягом тривалого часу. Проста істина: я позбувся ілюзії згоди, справедливої ділової практики, угод без примусу. Я дізнався, що це не завжди так. Нещодавня історія, особливо якщо взяти до уваги стан Патріка й Ріса, лише підтвердила для мене цю позицію. Є такі, хто відчуває, що я мусив усвідомити це багато років тому, що я мав би раніше побачити насильство, що я закривав на це очі, дбаючи про власні інтереси.

Я знову відповім: «Справедливо».

Я вийшов з номера і спустився ліфтом у надмірно величний вестибюль «Ексельсіору». Вінченцо помітив мене й зустрівся зі мною поглядом. Я легенько відмахнувся від нього. Він хвилюється, що не заробить чайових, але чому він повинен страждати через мій дещо лицемірний моральний кодекс?

Я досить добре знаю Рим. Я далеко не уродженець Рима, але багато тут подорожував. Я попрямував униз по Віа Венетто до американського посольства. Потім повернув праворуч на Віа Лігурія і пішов далі до верхівки Іспанських Сходів. Прогулянка — не що інше, як насолода. 135 кроків донизу — і я попрямував до знаменитого Фонтана Треві. Місце було переповнене туристами. Ну і нехай. Я приєднався до них. Витяг монетку й правою рукою кинув її через ліве плече.

Занадто туристичний рух, як на такого витонченого мене? Авжеж. Але є причини, чому туристи так полюбляють деякі дії, чи не так?

Задзвонив мій мобільний.

— Ближче до діла, — сказав я, натиснувши на кнопку, щоб прийняти дзвінок.

— Вони зараз там, — мовив голос на тому боці лінії.

Я подякував і вимкнувся. Прогулянка до магазину на П’яцці Колона забрала п’ять хвилин. Це Рим. Тут усе старе. Нічого не переробили. Ніхто й не вдає, ніби щось реставрують, і, з одного боку, я вдячний за це. Мармурова колона в центрі площі, названа на честь Марка Аврелія, стоїть тут зі 193 року нашої ери. У шістнадцятому столітті, майже через чотирнадцять віків, тодішній Папа Римський замовив бронзову статую Святого Павла, яку поставили на колону.

Історія в декількох словах: «Прощавай, ваш Боже. Привіт, наш».

Палац розмістився на північному краю площі. На східному була елітна «галерея». До речі, «галереєю» зарозуміло називають «торговий центр». Магазин спортивних товарів, який я шукав, з їхніми маленькими непоказними вітринами розташовувався просто біля невеличкої білої церкви вісімнадцятого століття. У вітрині стояв манекен дитини, вдягнутий у светр із символікою футбольної команди «Рома». Там був вибір футбольних м’ячів, футбольних бутсів, футбольних шкарпеток, футбольних шарфів, футбольних кепок та футбольних светрів.