Харлан Кобен: Додому

По-друге, а що коли Ріс не з’явиться? Як на мене, це питання актуальніше. Я не з тих розсудливих педантів, які розв’язують проблеми поступово, в міру їх надходження, тому й придумав запасний план. Я стежитиму за цим місцем, а потім слідкуватиму за Патріком, тримаючись на відстані. Я саме обмірковував, наскільки цей план спрацює, якщо щось піде не так.

Купівля-продаж передбачає вибір. Класифікація — то є сенс життя. І це звалище — не виняток. В одному переході обслуговують гетеросексуалів, яким потрібна жіноча компанія. Там найбільше людей. Напевно, через старомодні цінності. Можна думати що завгодно про статі, уподобання і збочення, але більшість сексуально заклопотаних — це чоловіки-гетеросексуали, яким бракує інтимної близькості. Консерватори. Дівчата з порожнім поглядом ставали на свої звичні місця біля бетонних підпор. Повз них проїжджали автомобілі, в які вони сідали, а на їхні місця ставали інші — це було схоже на роботу автоматів з газованою водою на автозаправці.

У другому переході була невелика компанія трансгендерів та жінок-трансвеститів різного вигляду і стану. Й аж у самісінькому кінці, де стояв Патрік, було місце для геїв.

Я побачив чоловіка в сорочці кольору дині, що попрямував до Патріка.

Уперше побачивши хлопця, я замислився, що б я зробив, якби якийсь клієнт вирішив скористатися послугами Патріка? На позір, правильно було б одразу втрутитися. Принаймні це було б найбільш людяно з мого боку, однак, я мушу не забувати про мою мету — привести обох хлопців додому. Це правда, Патріка й Ріса не було десять років. Лише Богу відомо, що вони пережили, і хай якою жахливою здавалася мені перспектива чергового насильства, я вже зважив усі «за» й «проти» та ухвалив рішення. Немає сенсу далі цим перейматися.

Але Сорочка-Кольору-Дині виявився не клієнтом.

Я одразу про це здогадався. Клієнти не крокують з таким упевненим виглядом, гордо підвівши голову та самовдоволено посміхаючись. Вони не носять яскравих сорочок кольору дині. Клієнти, які вже настільки в розпачі, що йдуть сюди, аби задовольнити свою хіть, відчувають сором чи страх, що їх викриють, або, гадаю, і те, і те.

Водночас Сорочка-Кольору-Дині за своєю ходою, поставою та зовнішнім лоском більше скидався на людину розслаблену, проте небезпечну. Ви це підсвідомо відчуваєте, коли вже виробляєте в собі таку звичку. Це відчуття на рівні інтуїції первісної людини — примітивне внутрішнє застережливе тремтіння, яке не можна пояснити. Сучасні люди, які дужче переймаються ганьбою, ніж безпекою, часто ігнорують таке відчуття на свій страх і ризик.

Сорочка-Кольору-Дині роззирнувся. Обабіч від нього з’явилося двоє чоловіків. Обидва здорові, як бугаї, в камуфляжних костюмах та майках-«алкоголічках», крізь які виднілися рельєфні грудні м’язи. Курець та хлопець у нашийнику, які «працювали» в переході, змилися, щойно помітили Сорочку-Кольору-Дині, залишивши Патріка наодинці з цими трьома.

Ох, це погано.

Патрік так само дивився собі під ноги. Від його майже лисої голови відбивалося світло. Він не помітив людей, що наближалися до нього, доки Сорочка-Кольору-Дині майже впритул не підступив до нього. Я теж підійшов ближче. Ймовірно, Патрік уже деякий час жив на вулиці. Я на мить замислився про те, яким могло бути його життя після того, як його висмикнули із затишного кола в американському передмісті й закинули в … хто знає, у що?

Проте за весь цей час Патрік міг набути декотрих навичок. Він, імовірно, уже вмів виплутуватися з таких ситуацій. Може, не так усе й безнадійно, як здається. Зачекаю й подивлюся.

Сорочка-Кольору-Дині нахилився до самісінького обличчя Патріка і щось сказав йому, мені не було чути, що саме. Тоді він несподівано різко заніс кулак угору й, наче молотом, ударив хлопця у сонячне сплетіння.

Патрік упав на землю, намагаючись вдихнути. Амбали в камуфляжі поволі наближалися. От тепер я рухався швидко.

— Панове, — вигукнув я.

Сорочка-Кольору-Дині та двоє у камуфляжі обернулися на звук мого голосу. Спочатку вони мали вигляд неандертальців, які вперше почули дивний звук. Примружившись, вони зміряли мене поглядом і вишкірились. Я не справляв враження фізично міцного чоловіка. Мій зріст трохи вищий від середнього, а волосся біляве з дещо сіруватим відтінком, бліда порцелянова шкіра, яка швидко червоніє на холоді, і тонкі риси обличчя, які, маю надію, видаються привабливими.

Сьогодні я був у зшитому на замовлення світло-синьому костюмі від «Севіл Роу», краватці від «Ліллі Пулітцер», з нагрудної кишені піджака стирчав носовичок від «Ермес», а взуття було замовлене у найкращого шевця фірми «Джордж Клеверлі» у старій частині Бонд-стрит графства Бедфордшир.