Тесс Герритсен - Асистент

Ріццолі знову тихо ввімкнула музику. Віолончель Александра наповнювала кімнату своїми сумними чарами. Джейн розуміла, до чого веде Корсак і чого він хоче, але не знала, як йому відмовити. Вона підвелася з канапи й вимкнула програвач. Навіть коли запала тиша, здавалося, що віолончель усе ще грає.

— Якщо все буде, як минулого разу, то сьогодні вночі він привезе туди її тіло, — сказав Корсак.

— Ми на нього чекаємо.

— То я в команді чи ні?

— У нас уже достатньо людей.

— А я? Вам не потрібна ще одна тушка?

— Ми вже розподілили позиції. Слухайте, я вам зателефоную, щойно ми…

— Засуньте свої «я вам зателефоную» знаєте куди! Я не буду сидіти біля телефону, наче стара діва, яку пообіцяли запросити на побачення! Я знаю цього вбивцю довше ніж ви. Довше ніж будь-хто взагалі. Як воно, коли хтось ламає всі ваші плани? Коли вас не пускають затримати цю падлюку? Подумайте про це!

Ріццолі думала. І вона розуміла, який гнів пожирає зараз Корсака. Розуміла краще ніж будь-хто, адже сама часто опинялася в таких ситуаціях. Її відсували в тінь, і вона з гіркотою спостерігала, як інші виходять на сцену і святкують перемогу.

— Я виїжджаю, — сказала вона, глянувши на годинник. — Якщо хочете приєднатися до мене, зустрінемося вже там.

— Де ваша засідка?

— На парковці через дорогу від ігрового майданчика. Можемо зустрітися на полі для гольфу.

— Буду.

О другій ночі в «Стоні Брук» повітря було густе й мокре, наче юшка. Ріццолі з Корсаком сиділи в її автівці, припаркованій біля густих кущів. Звідси вони могли бачити всі машини, які в’їжджали до цієї зони зі сходу. Ще декілька машин було розставлено вздовж алеї Еннекін — головної транспортної артерії, яка звивистим шляхом пролягала через усю територію парку. Будь-яку автівку, яка з’їхала б з дороги й зупинилася біля хащі, одразу ж оточили б зусібіч машини поліцейських. У такій пастці будь-яка машина мала потрапити в глухий кут.

Ріццолі в куртці обливалася потом. Вона опустила вікно і вдихнула запах опалого листя й вогкої землі. Запах лісу.

— Комарі налетять, — поскаржився Корсак.

— Мені дихати нема чим. Тут сигаретами пахне.

— Я лише одну закурив. І запаху не відчуваю.

— Курці ніколи не відчувають запаху.

— Слухайте, ви на мене весь час визвіряєтеся, — сказав він. — Якщо я щось не так зробив, то порозуміймося.

Ріццолі дивилася на темну дорогу. Жодної машини не було видно.

— Річ не у вас, — сказала вона.

— Тоді в кому?

Вона не відповіла.

— А, знову Дін, — із розумінням у голосі пробурчав Корсак. — Що він скоїв цього разу?

— Кілька днів тому поскаржився на мене Маркетту.

— Що сказав?

— Що ця справа не для мене. Що я, мабуть, потребую психологічної допомоги, бо маю, бачте, невирішені проблеми .

— Це він про Хірурга?

— А ви як думаєте?

— От придурок!

— А сьогодні я дізнаюся, що ми отримали миттєву відповідь із КОДІС. Такого раніше не бувало. Дінові варто лише пальцями клацнути — і всі навколо починають бігати. Хотіла б я знати, що він тут робить!

— Ну такі вже вони, ці федерали. Вони кажуть, що інформація — це влада. От і приховують від нас інформацію, бо вдають із себе мачо. Ми з вами лише пішаки для Містера — трясця б його — Бонда.

— Це ви плутаєте ФБР із ЦРУ.

— ФБР, ЦРУ, — знизав він плечима. — Усі ці абеткові контори мають купу секретів.

— Це третій, третій, — затріскотіла рація, — бачимо машину, седан нової моделі, прямує на південь по Еннекін.

Ріццолі напружилася, очікуючи відповіді іншої команди.

З наступної машини озвався голос Фроста:

— Другий. Бачимо його. Їде далі на південь. Здається, не збирається гальмувати.

За кілька секунд відповіла п’ята команда:

— П’ятий. Він щойно проїхав через нашу територію на Болд-Ноб-роуд. Виїжджає з парку.

« Не наш клієнт », — подумала Ріццолі. Навіть о цій пізній порі по Еннекін їздили люди. Вона вже втратила лік усім відстеженим машинам. Забагато хибних тривог поміж довгих інтервалів нудьги. Весь адреналін вигорів, і тепер Ріццолі поринала в ступор, спричинений браком сну.

Розчаровано зітхнувши, вона відкинула голову. Крізь переднє скло виднілася чорна хаща, в якій лише де-не-де спалахували світляки.

— Ти, паскудо, — пробурмотіла вона, — йди до мами…

— Кави хочете?

— Так, дякую.

Корсак налив їй зі свого термоса. Кава була міцна, гірка і жахлива на смак, але Ріццолі все одно її випила.

— Сьогодні я постарався. Подвійна порція «Фольгерса» [16] Folgers — торгова марка; один із найпопулярніших брендів меленої кави в США. . Це вдихне життя у ваше тіло.