Тесс Герритсен - Асистент

Джейн поглянула на дві останні «доріжки».

— А що ми маємо тут? — запитала вона.

— Ці зразки не ідентифіковано. Шостий узято зі сперми, яка залишилася на килимі Їґерів. Сьомий — зі свіжої сперми, яку знайшли у вагінальній пробі Ґейл Їґер.

— З вигляду два останні зразки однакові.

— Саме так. Вони належать одній людині. І, як ви можете побачити, це не доктор Їґер і не містер Валентайн. Це з усією очевидністю доводить, що сперма належить не містеру Валентайну.

Ріццолі дивилася на неідентифіковані зразки. Генетичні відбитки монстра.

— Це — ваш підозрюваний, — сказав Де Ґрут.

— Ви телефонували в КОДІС? Можна якось умовити їх швидше опрацювати наш запит?

Ішлося про об’єднану базу даних ДНК. Там зберігалися генетичні профілі тисяч засуджених правопорушників, а також профілі неідентифікованих трупів з усієї країни.

— Власне, саме тому я попросив вас зайти. Я надіслав їм ДНК з плями на килимі ще минулого тижня.

— Тоді, може, за рік матимемо відповідь, — зітхнула Ріццолі.

— Ні. Щойно телефонував агент Дін. У базі даних КОДІС немає ДНК вашого підозрюваного.

— Вам повідомив про це агент Дін? — здивовано перепитала Ріццолі.

— Мабуть, він накрутив їм хвоста. Скільки тут працюю, ніколи не бачив, щоб у КОДІС так швидко обробили запит.

— А ви отримали підтвердження безпосередньо з КОДІС?

— Та ні, — спохмурнів Де Ґрут. — Я думав, що агент Дін…

— Зателефонуйте їм, будь ласка. Я хочу отримати підтвердження.

— А що, є сумніви в надійності агента Діна?

— Ми просто пересвідчимося, гаразд?

Вона знову поглянула на негатоскоп.

— Якщо його справді немає в КОДІС…

— Тоді на вашому полі новий гравець, детективе. Або хтось, кому вдалося залишитися невидимкою для системи.

Ріццолі розпачливо дивилася на ланцюжок темних позначок. «Ми маємо його ДНК, — думала вона. — Його генетичний профіль. Але не знаємо його імені».

Ріццолі вставила диск у програвач і впала на канапу, витираючи рушником мокре волосся. Із колонки полинули глибокі ноти соло на віолончелі. Вони розливалися, мов топлений шоколад. Ріццолі не полюбляла класичної музики, але купила в сувенірній крамниці при концертній залі диск із ранніми записами Алекса Гента. Якщо вже вона мала дізнатися все про його смерть, то і з його життям мусила ознайомитися. А його життя складалося переважно з музики.

Смичок торкався струн, видобуваючи мелодію сюїти номер 1 Баха. Ноти здіймалися й опадали, наче морські хвилі. Це записали, коли Генту було лише вісімнадцять. Він сидів у студії, у його пальцях розганялася кров, коли він стискав смичок. А тепер ці бліді задубілі руки лежали в холодильнику в морзі. Змовкла їхня музика. Ріццолі була на аутопсії та зауважила, які в нього витончені довгі пальці. Вона уявляла собі, як вони літають уздовж віолончелі. Ці руки могли із простого поєднання дерева і струн видобути такі глибокі звуки! Це здавалося дивом.

Вона взяла обкладинку диска й уважно подивилася на фотографію Александра Гента. Він тоді був іще зовсім юнаком. Стояв, потупивши погляд і обійнявши лівою рукою вигин своєї віолончелі. Отак він колись обійматиме дружину, Каренну. Ріццолі шукала диск, на якому вони грали б дуетом, але всі записи їхніх спільних виступів було розпродано. Залишився Алекс. Самотня віолончель, яка кличе свою кохану. Де зараз його кохана? Жива і змучена, охоплена страхом смерті? А може, перейшла межі болю і вступила в першу стадію розпаду?

Задзвонив телефон. Ріццолі вимкнула програвач і взяла слухавку.

— Отже, ви вдома, — сказав Корсак.

— Забігла декілька хвилин тому душ прийняти.

— От я декілька хвилин тому якраз і телефонував. Ви не відповіли.

— Мабуть, не почула. Що сталося?

— Це я у вас хотів запитати.

— Щойно матимемо нову інформацію, я вас першого повідомлю.

— Ага. Сьогодні ви мені зателефонували бодай раз? Я мав дізнатися про ДНК Джої Валентайна від хлопця з лабораторії!

— Я не мала можливості вам розповісти. Цілий день кручуся, мов та білка.

— Не забувайте, що це я дав вам доступ до цієї справи.

— Я не забуваю

— Знаєте, уже минуло годин п’ятдесят, відколи він викрав Каренну Гент, — сказав Корсак.

«І вона мертва уже, мабуть, кілька днів», — подумала Ріццолі. Але на її смерті він не зупиниться. Це лише посилить його апетит. Він дивитиметься на її тіло й бачитиме об’єкт свого бажання. Людину, яку може контролювати. Вона йому не опирається. Холодна пасивна плоть, яка підкоряється всім його принизливим потребам. Ідеальна коханка.