Тесс Герритсен - Асистент

— Як думаєте, убивця той самий? — запитав він у неї.

— Так.

— «Краймскоп» не зафіксував сперми.

— Може, цього разу він був охайнішим.

— Або не ґвалтував її, — припустив Корсак. — І саме тому обійшовся без чашки.

Ріццолі дратував сморід. Вона обернулася до вікна і замахала рукою, щоб розігнати дим.

— Убивство не відбувається за чітким сценарієм, — сказала вона. — Кожна жертва реагує по-своєму. Це театр двох акторів: убивці й жертви. Від них обох залежить розв’язка. Доктор Їґер був набагато вищим і дужчим за Алекса Гента. Можливо, убивця відчував потребу контролювати Їґера, тому використав порцеляну як запобіжну систему. А з Гентом це не знадобилося.

— Не знаю, — озвався Корсак, струшуючи попіл за вікно. — Із цією чашкою — це таке хитровикручене збочення. Ніби його автограф. Він би від нього не відмовився.

— Усе решта збігається, — зазначила Ріццолі. — Забезпечене подружжя. Чоловіка зв’язали і посадовили біля стіни. Жінку викрали.

Вони замовкли, їм обом спала одна й та сама похмура думка: « Жінка. Що він зробив із Каренною Гент? »

Ріццолі вже знала відповідь. Хоча фото Каренни скоро з’явиться на телеекранах по всьому місту з проханнями про допомогу в громадськості, хоча бостонська поліція перевірятиме кожне телефонне повідомлення і відстежуватиме кожну помічену тут темноволосу жінку, Ріццолі вже знала, чим усе закінчиться. Це відчуття лежало холодним каменем у животі. Каренна Гент була мертва.

— Тіло Ґейл Їґер викинули приблизно за два дні після її викрадення, — заговорив Корсак. — А тепер у нас… Минуло приблизно двадцять годин після нападу на подружжя.

— «Стоні Брук», — сказала Ріццолі. — Він віднесе її туди. Я посилю нагляд. — Вона поглянула на Корсака. — Ви все ще думаєте, що Джої Валентайн із цим якось пов’язаний?

— Я над цим працюю. Він нарешті дав мені зразок своєї крові. ДНК встановлюють.

— Думаєте, убивця дав би вам своє ДНК? Ви все ще стежите за ним?

— Стежив. Поки він не написав заяву, що я його переслідую.

— А ви його переслідували?

Корсак розсміявся, видихнувши хмару диму.

— Якщо дорослий чоловік ловить кайф від посипання пудрою мертвих бабусь, то немає нічого дивного в тому, що він від будь-якого мого вчинку вищав, мов дівчисько.

— А як вищать дівчата? — роздратовано огризнулася Ріццолі. — Як хлопці чи по-іншому?

— Господи! Не чіпляйтеся до слів, як ці дівулі, які ліфчики палять на вулицях. У мене дочка вічно в щось таке вляпується. А потім у неї гроші закінчуються. І вона приходить до свого тата, свинюки й шовініста, і скиглить, щоб він їй допоміг. — Корсак раптом сів прямо. — Ви гляньте, хто до нас завітав.

Чорний «лінкольн» припаркувався по той бік вулиці. Ріццолі побачила, як Гебріел Дін вийшов із машини. Його доглянуте атлетичне тіло було наче фото з глянцевого журналу. Він постояв, роздивляючись фасад із червоної цегли, а потім підійшов до патрульного, який охороняв територію, і показав йому жетон.

Поліцейський пропустив його під стрічку.

— Зверніть на це увагу, — сказав Корсак. — Мене це просто бісить! Отой самий коп змусив мене стовбичити на вулиці, поки ви не вийшли. Ніби я — вуличний роззява. А Діну достатньо помахати своїм чарівним жетоном і сказати «федеральний, блін, агент» — і в нього все в шоколаді. Якого біса його пропустили?

— Може, тому що він спромігся заправити сорочку?

— А, ну так. Ніби якби я був у гарному костюмі, у мене б усе вийшло! Та ні. Це все від того, як він налаштований. Ви лишень подивіться. У нього вигляд такий, ніби світ йому належить.

Ріццолі спостерігала за Діном, який елеґантно балансував на одній нозі, натягуючи бахіли. Потім він сунув свої довгі руки в рукавички, наче хірург, який готується до операції. Так, усе залежить від того, як ми налаштовані. Корсак був агресивний борець, який чекає від світу стусанів. Звісно, так і ставалося.

— Хто його сюди викликав? — запитав Корсак.

— Не я.

— Але він просто взяв і приїхав.

— Він завжди приїжджає. Хтось тримає його в курсі. Це не копи з моєї команди, а хтось вищий.

Ріццолі знову поглянула на двері. Дін увійшов усередину, і вона уявляла собі, як він стоїть у вітальні й роздивляється плями крові. Читає по них так само, як інші читають звіт. Яскравий сплеск, відірваний від людини, яка його породила.

— Знаєте, я думаю ось про що, — сказав Корсак. — Дін з’явився лише за три дні після нападу на Їґерів. Уперше ми побачили його в «Стоні Брук», коли знайшли тіло місіс Їґер, правильно?