Тесс Герритсен - Асистент

Ріццолі побачила, як на них із Корсаком дивляться Кроу і Сліпер, як Кроу закочує очі, і раптом її охопила лють на Корсака, який приїхав у такому стані. Вона зателефонувала йому, бо він першим прибув на місце убивства Їґера, і тепер хотіла, щоб він поділився враженнями щодо цього будинку. А натомість отримала п’яного копа, який лише самою своєю присутністю принижував її.

— Можливо, це робота нашого клієнта, — сказав Корсак.

— Та невже, Шерлоку? — фиркнув Кроу.

Корсак спрямував на нього погляд своїх налитих кров’ю очиць.

— Ви із тих геніальних хлопчиків, які завжди все знають?

— По-моєму, не треба геніальності, щоб побачити, що ми тут маємо.

— І що ж ми, по-вашому, маємо?

— Відтворення старого сценарію. Він проник до будинку вночі. Заскочив подружжя в ліжку зненацька. Жінку викрав, чоловіка прирізав coup de grâce. Усе зрозуміло.

— А чашка де?

Попри свій нетверезий стан, Корсак зумів сфокусуватися саме на тій деталі, яка непокоїла Ріццолі.

— Немає чашки, — сказав Кроу.

Корсак стояв і дивився на коліно вбитого.

— Він усадовив жертву тут, біля стіни, щоб показати своє шоу. Як минулого разу. Але без своєї запобіжної системи. Без чашки. Якщо він зайнятий жінкою, як йому вдається стежити за чоловіком?

— Гент був малосилим. Він не становив загрози. Крім того, увесь скручений. Як він міг би встати й захистити дружину?

— Дещо змінилося, от і все, що я сказав.

— Ну, тоді він переписав сценарій, — сказав Кроу, знизавши плечима, і відвернувся.

— Який розумний хлопчик! Завжди знає відповіді на всі запитання.

У вітальні стало тихо. Навіть доктор Айлс, завжди готова поділитися своїми іронічними зауваженнями, нічого не сказала. Вона мовчала, а в її погляді жевріло щось схоже на посмішку.

Кроу озирнувся, свердлячи Корсака очима, ніби лазером, але звернувся він до Ріццолі:

— Детективе, з якої причини цей чоловік перебуває на місці злочину?

Вона схопила Корсака під руку. Шкіра була рихлою і вологою. Джейн відчувала різкий запах поту.

— Ми ще не оглянули спальню. Ходімо.

— Так, — розсміявся Кроу, — спальню не можна оминути.

Корсак вирвався від Ріццолі і зробив непевний крок до нього.

— Я вистежував цього вбивцю задовго до тебе, придурку.

— Годі, — зітхнула Ріццолі.

— Я опрацьовував кожну, блін, зачіпку. Мене мали викликати сюди першим, бо я вже вивчив його. Я його знаю, нюхом його чую.

— А, то це убивцею тут так смердить? — запитав Кроу.

— Годі, — повторила Ріццолі, втрачаючи терпіння.

Вона боялася власного гніву, який міг вирватися на поверхню. Гніву проти них обох за їхнє безглузде суперництво.

Щоб розрядити напругу, елеґантно втрутився Баррі Фрост. Інстинкт Ріццолі зазвичай з головою втягував її в усі конфлікти. Фростові натомість судилося грати роль миротворця. Одного разу він сказав їй, що це прокляття середньої дитини. Зростаєш, знаючи: якщо не зупиниш бійку, то твоя пика постраждає від обох учасників конфлікту.

Навіть не намагаючись заспокоїти Корсака, він одразу звернувся до Ріццолі:

— Ви маєте подивитися, що ми знайшли в спальні. Це сполучна ланка між двома справами.

Він перетнув вітальню і вийшов у наступний коридор, кинувши через плече:

— Якщо хочете побачити щось направду цікаве, ідіть за мною.

І за мить Корсак послухався.

У спальні Фрост, Корсак і Ріццолі зупинилися перед зім’ятими простирадлами, розкиданими ковдрами і двома борознами на килимі.

— Їх витягнули з ліжка, як Їґерів, — зазначив Фрост.

Однак Александр Гент був нижчим і набагато менш м’язистим, ніж доктор Їґер, і невідомому вбивці було значно легше витягнути його в передпокій і посадовити біля стіни. Легше схопити його за волосся і перерізати горлянку.

— На нічному столику, — сказав Фрост.

Там лежала зеленаво-блакитна коротка сорочка четвертого розміру, акуратно складена і забризкана кров’ю. Таке може вдягнути молода жінка, щоб спокусити коханця чи збудити чоловіка. Каренна Гент, звісно, ніколи не уявляла собі, в якому театрі насилля цей одяг слугуватиме костюмом і водночас реквізитом. Поруч лежали два конверти для квитків авіакомпанії «Дельта». Ріццолі зазирнула всередину і побачила маршрут, узгоджений із агентством Гентів.

— Вони завтра мали звідси летіти, — сказала вона. — Наступний пункт призначення — Мемфіс.

— Як прикро, — зітхнув Корсак. — Вони так і не побачили Ґрейсленд.

Вийшовши з будинку, вони з Корсаком сіли в його машину. Він опустив вікна і закурив сигарету, глибоко затягнувся і задоволено зітхнув, коли отруйні чари диму розповзлися легенями. Тепер він здавався спокійнішим і більш зосередженим, аніж тоді, коли приїхав три години тому. Доза нікотину загострила його розум. А може, просто нарешті вивітрився алкоголь.