Тесс Герритсен - Двійник

— Реакція радара залежить від умісту води під поверхнею землі. Треба підправити частоту з огляду на це.

— Двісті мегагерц? — запитав Ґері.

— Я почав би з цього. Більше не треба, а то буде забагато деталей. — Піт під’єднав кабелі до наплічної консолі, увімкнув ноутбук. — Тут із цим можуть бути проблеми, бо ж навколо стільки дерев.

— А дерева тут до чого? — запитала Ріццолі.

— Будинок зведено серед лісу. Під ним мало лишитися чимало порожнин від перегнилого коріння. Це спотворить нам картинку.

— Допоможи вдягнути наплічника, — звернувся до нього Ґері.

— Це як? Лямки тобі підтягти?

— Ні, з ними все гаразд. — Він глибоко вдихнув і роззирнувся навколо. — Я почну з цього краю.

Поки Ґері водив радаром над земляною підлогою, на екрані ноутбука з’явилися хвилясті смуги підземних шарів. Медична освіта ознайомила Мору з ультразвуковими дослідженнями та комп’ютерними томограмами людського тіла, однак вона й гадки не мала про те, як можна інтерпретувати ці тріщини на екрані.

— Що ви бачите? — спитала вона Ґері.

— Темні зони — позитивна реакція радара, негативна показується білим. Ми шукаємо будь-які аномалії. Наприклад — гіперболічне відображення.

— Що це? — запитала Ріццолі.

— Матиме вигляд клина, що розбиває різні шари. Він виникає, якщо під землею щось зарито — хвилі радара розбиваються об це в різних напрямках. — Він зупинився, пильно подивився на екран. — Ось, бачите? На глибині трьох метрів є щось, що дає нам гіперболічне відображення.

— На що це схоже? — спитав Єйтс.

— Це може бути просто коріння. Поставимо мітку й рушимо далі.

Піт забив у землю кілок, позначаючи потрібне місце.

Ґері пішов далі пошуковою решіткою; екраном ноутбука бігли хвилі радара. Час від часу він зупинявся, просив забити черговий кілок, показуючи на ще одне місце, яке треба перевірити під час другого обстеження. Повертаючись із середини решітки, він раптом закляк.

— А от це цікаво.

— Що там видно? — запитав Єйтс.

— Чекайте. Спробую тут ще раз. — Ґері позадкував і навів радар на ділянку, яку щойно досліджував. Потроху рушив уперед, не зводячи очей із ноутбука. Знову спинився. — Тут у нас серйозна аномалія.

Єйтс підійшов ближче.

— Покажіть.

— Глибина менше метра. Велика порожнина, ось тут. Бачите? — Ґері показав на екран, де відлуння радара спотворив великий клин. Дивлячись на землю, він мовив: — Там щось є. І не дуже глибоко. — Тоді перевів очі на Єйтса. — Що думаєте робити?

— Маєте лопати у фургоні?

— Так, є одна. І кілька заступів.

Єйтс кивнув.

— Згодиться. Несіть сюди. І нам треба більше світла.

— У фургоні є ще один прожектор і подовжувачі.

Корсо рушив сходами вгору.

— Я принесу.

— Я допоможу, — визвалася Мора й піднялася за ним до кухні.

Злива надворі вщухла до дрібної мжички. Вони перебрали вміст фургона криміналістів, знайшли лопату й додаткове освітлення — Корсо поніс усе це до будинку. Мора зачинила двері фургона і вже збиралася йти слідом за ним із ящиком знарядь для розкопок, коли побачила поміж дерев мерехтіння фар. Стала на під’їзній доріжці, дивлячись, як наближається знайомий пікап, як він зупиняється біля фургона.

З нього вийшла міс Клозен, завеликий дощовик розвівався за спиною.

— Я думала, ви вже мали скінчити, дивувалася, чого досі не завезли мені ключі.

— Ми тут ще побудемо.

Міс Клозен оглянула припарковані автівки.

— Ви ж наче хотіли ще раз роздивитися. Що тут роблять криміналісти?

— Знадобиться більше часу, ніж я думала. Може, доведеться провести тут усю ніч.

— Чому? Тут навіть одягу вашої сестри вже немає. Я все поскладала, можете забрати.

— Йдеться не лише про мою сестру, міс Клозен. Поліція приїхала з іншої причини. Тут дещо сталося, уже давно.

— Дуже давно?

— Близько сорока п’яти років тому. Ще до того, як ви купили цей будинок.

— Сорок п’ять років? Це ж тоді, коли… — жінка замовкла.

— Коли що?

Погляд домовласниці впав на ящик зі знаряддям у руках Мори.

— А заступи для чого? Що ви робите в моєму будинку?

— Поліція обшукує підвал.

— Обшукує? Тобто, вони там копаються ?

— Можливо, їм доведеться.

— Я не давала на це свого дозволу.

Жінка розвернулася й загупала на ґанок. Дощовик тягнувся за нею сходами.

Мора пішла слідом за нею, до кухні. Поставила на стіл ящик.

— Чекайте. Ви не розумієте…

— Я не хочу, щоб мені підвал рознесли! — Міс Клозен рвучко відчинила двері й люто глянула вниз на детектива Єйтса, який стояв унизу з лопатою. Він уже почав копати, і біля його ніг зібралася купка землі.