Тесс Герритсен - Двійник

— Чорт.

— Усе гаразд, Ґері? — запитав Єйтс.

— Перечепився об щось. Певно, об сходи. Ні чорта не видно в цій… — Він замовк. Тоді пробуркотів: — Народ, а подивіться-но сюди.

Коли він відійшов, синьо-зелена калюжа впливла у поле їхнього зору, наче пляма ектоплазми.

— Що це, в дідька, таке? — спитав Корсо.

— Світло! — гукнув Піт.

Мора увімкнула лампу. Синьо-зелена калюжа зникла. На її місці лишилися самі тільки дерев’яні сходи до кухні.

— Це було ось на тій сходинці, — вказав Гері. — Коли я перечепився, її трохи забризкало спреєм.

— Я переставлю камеру. Тоді піднімися сходами вгору. Як думаєш, зможеш спуститися, якщо ми вимкнемо світло?

— Не знаю. Якщо йти повільно…

— І поливай сходинки, як будеш спускатися.

— Ні. Ні, я краще почну знизу й буду підніматися. Мені не подобається ідея задкувати вниз у повній темряві.

— Як тобі зручніше. — Спрацював спалах. — Так, Ґері, основний знімок я зробив. Починай, як будеш готовий.

— Так. Вимикайте світло, док.

Мора вимкнула прожектор.

І знову вони почули сичання пляшки, з якої тонким туманним шаром розбризкувався люмінол. На землі з’явилася синьо-зелена пляма, над нею — ще одна, наче примарні калюжі. Було чутно, як важко дихав через маску Ґері і як рипіли сходи, поки він задкував угору, не перестаючи поливати сходинки. Крок за кроком вони починали світитися, утворюючи яскравий сяйливий каскад.

«Водоспад крові».

Нічим іншим це не могло бути. Кров, розмазана на кожній сходинці, цівками стікала з боків.

— Господи, — пробуркотів Ґері. — Тут, на горішній сходинці, навіть яскравіше. Схоже, протекло з кухні, а тоді сходами вниз.

— Усім стояти, де ви є. Знімаю. Сорок п’ять секунд.

— Надворі вже має бути темно, — сказав Корсо. — Можемо взятися за решту будинку

Ріццолі чекала їх на кухні, поки вони витягали обладнання.

— Схоже, у вас там було світлове шоу, — мовила вона.

— Гадаю, буде ще, — відповіла Мора.

— Де зараз хочете побризкати? — запитав Корсо Піт.

— Тут, підлогу біля дверей до підвалу.

Цього разу Ріццолі не вийшла з кімнати, коли вимкнули світло. Вона відійшла і з відстані спостерігала, як на підлогу опускається туман люмінолу. Раптом біля ніг криміналістів засяяв геометричний візерунок — синьо-зелена шахівниця старої крові, збереженої між плитками лінолеуму. Шахівниця розросталася, наче підлогою біг синій вогонь. Він перебрався на вертикальну поверхню широкими плямами й мазками, арками дрібних яскравих крапель.

— Умикайте світло, — сказав Єйтс, Корсо натиснув на вимикач.

Плями зникли. Усі дивилися на стіну кухні, яка більше не світилася синім, на потертий лінолеум з його чорно-білими квадратами — і не бачили нічого жахливого, просто кімнату з пожовклою підлогою та старим збіжжям. Але все одно, куди б вони не дивилися, лише мить тому до них кричала кров.

Мора дивилася на стіну, побачене досі горіло в неї перед очима.

— Перебита артерія, — тихо мовила вона. — Саме тут все й сталося. Тут вони померли.

— Але ж ви бачили кров і в підвалі, — завважила Ріццолі.

— На сходах.

— Гаразд. То ми знаємо, що принаймні одну жертву було вбито в цій кімнаті, бо на цій стіні — фонтан крові з перебитої артерії. — Ріццолі перетнула кухню, неслухняні кучері падали на очі, поки вона не зводила погляду з підлоги. — Звідки нам знати, що не було інших жертв? Звідки знати, що це кров Седлерів?

— Ми не знаємо.

Вона підійшла до підвалу, відчинила двері. Постояла там трохи, дивлячись на темні сходи. Тоді розвернулася й подивилася на Мору.

— У підвалі ґрунтова підлога.

Мить усі мовчали.

Тоді Ґері сказав:

— У фургоні є георадар. Ми ним користувалися два дні тому на фермі в Мачіасі.

— Несіть його до будинку, — сказала Ріццолі. — Подивимося, що там під землею.

Георадар використовує електромагнітні хвилі, щоб пробитися під поверхню землі. Апарат SIRSystem-2, який техніки дістали з фургона, мав дві антени: одна відправляла в землю високочастотну пульсувальну електромагнітну енергію, друга — вимірювала хвилі, що відбивалися від підземних об’єктів. Інформація відображалася на екрані комп’ютера у вигляді горизонтальних шарів. Поки техніки несли обладнання сходами вниз, Єйтс та Корсо розмітили підлогу підвалу, розподіляючи її на решітку з метровими чарунками.

— Зважаючи на весь цей дощ, — мовив Піт, розгортаючи кабель, — ґрунт буде доволі таки вологий.

— Це щось змінює? — запитала Мора.