Тесс Герритсен - Двійник

Мора сказала:

— Тут замало місця для маневрів, Джейн.

— Ну то давайте я переставлю прожектори. Щоб ви хоч бачили, що робите.

Ріццолі пересунула прожектор, і на ріг, з яким працювала Мора, раптом пролилося світло. Мора схилилася, змітаючи щіткою землю з дошок, і відкрила іржаві цятки.

— Бачу старі цвяхи, — сказала вона.

— У мене в авто є лом, — сказав Корсо. — Зараз принесу.

Мора й далі змітала землю, відкриваючи все нові цвяхи. У ямі було тісно, шия й плечі почали боліти. Вона випросталася. Почула поряд із собою клацання.

— Дивіться сюди, — сказав Ґері.

Мора розвернулася й побачила, що його заступ ковзнув дюймом зламаної труби.

— Схоже, вона проходить просто краєм панелі, — сказав він. Голими пальцями обережно ткнув у іржавий виступ, пробивши зверху земляну кірку. — Нащо вставляти трубу до…

Він замовк. Глянув на Мору.

— Це вентиляція, — мовила вона.

Ґері подивився на дошки під колінами. Тихо сказав:

— Що, збіса, там усередині?

— Вилазьте з ями, — сказав Піт. — Будемо знімати.

Єйтс простягнув руку, допомагаючи Морі, вона вилізла з траншеї, і від надто різкого руху їй запаморочилося в голові. Вона кліпнула, засліплена спалахами камери, сюрреалістичним світлом прожекторів і танцем тіней на стінах. Підійшла до сходів, присіла. Тільки тоді згадала, що сходинка під нею мала на собі примарні сліди крові.

— Гаразд, — мовив Піт. — Відкриваємо.

Корсо опустився на коліна біля ями, запустив кінчик лома під ріг кришки. Спробував підняти панель, іржаві цвяхи завищали.

— Не піддається, — завважила Ріццолі.

Корсо зупинився, витер рукавом обличчя. На чолі лишилася брудна пляма.

— Боже, завтра моя спина мені помститься.

Він ще раз підігнав лома під край панелі. Цього разу йому вдалося загнати його далі. Він глибоко вдихнув і всією вагою наліг на важіль.

Цвяхи з вищанням вирвалися на волю.

Корсо відкинув лома. Вони з Єйтсом потягнулися в яму, взялися за край кришки й підняли її. На мить усі замовкли. Дивилися в яму, яку повністю заливало світло прожекторів.

— Не розумію, — сказав Єйтс.

Усередині було порожньо.

Вони поверталися додому вночі трасою, що блищала від дощу. Двірники автомобіля Мори повільно, гіпнотично ходили затуманеним вікном.

— Стільки крові на кухні, — сказала Ріццолі. — Ви знаєте, що це значить. Амальтея вбивала раніше. Ніккі та Тереза Веллс — не перші її жертви.

— Джейн, вона не сама була в тому домі. Там жив ще й її кузен, Елайджа. То міг бути він.

— Їй було дев’ятнадцять, коли зникли Седлери. Вона мусила знати, що відбувається в неї на кухні.

— Це не значить, що саме вона це робила.

Ріццолі глянула на неї.

— Ви вірите в теорію О’Доннел? Про Звіра?

— Амальтея шизофренічка. Скажіть, як людина із таким безладом у голові могла вбити двох жінок, а тоді прийняти дуже логічне рішення спалити тіла, знищуючи докази?

— Не так уже й добре вона замела сліди. Її спіймали, згадуєте?

— Поліції Вірджинії пощастило. Її спіймали під час звичної зупинки автомобіля — це не блискуча детективна робота. — Мора дивилася на туман, що кучерями повз порожньою трасою. — Вона не сама вбила тих жінок. Хтось мусив їй допомагати, хтось залишив відбитки пальців у її автівці. Хтось, хто був із нею від самого початку.

— Її кузен?

— Елайджі було всього лиш чотирнадцять, коли він закопав живцем ту дівчину. Що за хлопець таке зробить? Що за чоловік із нього виросте?

— І уявляти не хочу.

— Гадаю, ми обидві це знаємо, — сказала Мора. — Ми обидві бачили ту кров на кухні.

«Лексус» із гудінням котився дорогою. Дощ ущух, але повітря все одно парувало, туманом піднімаючись над лобовим склом.

— Якщо вони справді вбили Седлерів, тоді цікаво… — Ріццолі подивилася на Мору. — Що вони зробили з немовлям Карен Седлер?

Мора не відповіла. Вона не зводила очей із шосе, усе їхала вперед. Ніяких об’їздів, ніяких побічних шляхів. «Просто їдь собі далі».

— Розумієте, куди я веду? — сказала Ріццолі. — Сорок п’ять років тому кузени Ленк убили вагітну жінку. Рештки дитини зникли. П’ять років потому Амальтея Ленк приходить до офісу Ван Ґейтса в Бостоні, аби продати двох новонароджених дочок.

Пальці Мори заніміли на кермі.

— Що, як діти були не її? — сказала детектив. — Що, як Амальтея насправді вам не мати?

Метті Первіс сиділа в темряві й думала про те, скільки часу потрібно людині, щоб померти з голоду. Їжа в неї закінчувалася надто швидко. У пакеті лишилося тільки шість шоколадок, півпачки крекерів і кілька шматочків в’яленої яловичини. «Треба береги її, — подумала вона. — Треба, щоб вистачило…»