Тесс Герритсен - Двійник

— Вона вам не сказала?

— Вона не назвала його імені.

Мора витріщилася на неї.

— Його?

— Це тільки моя здогадка. Але я впевнена, що хтось був у машині з Амальтеєю, коли вона побачила край дороги цих двох жінок. Хтось допомагав їй упоратися з жертвами. Хтось достатньо сильний, аби допомогти їй запхати тіла в хижку й підпалити їх. — О’Доннел помовчала. — Мене цікавить він , докторе Айлс. Це його я прагну знайти.

— Тож ваші відвідини Амальтеї… вона тут навіть ні до чого.

— Мене цікавить не безумство, а зло.

Мора дивилася на неї та думала: «Авжеж. Тобі подобається наближатися до нього, торкатися його, відчувати запах. Амальтея тебе не приваблює. Вона всього лиш посередник, та, хто може представити тебе справжньому об’єкту твоєї жаги».

— Партнер, — мовила вона.

— Невідомо, хто він, який він. Але ваша мати це знає.

— То чому вона не називає його імені?

— Цікаве питання — чому вона приховує його? Вона його боїться? Чи захищає?

— Ви навіть не знаєте точно, чи ця людина існує. Усе, що маєте, — невизначені відбитки пальців. І теорію.

— Більше ніж теорію. Звір справжній. — О’Доннел знову схилилася до Мори й сказала тихо, майже інтимно: — Так вона його назвала, коли її заарештували у Вірджинії. Коли поліція її допитувала. Вона сказала, цитую: «Звір наказав мені це зробити». Він сказав їй убити тих жінок.

Запала тиша, в якій Мора чула, як б’ється, усе прискорюючись, її серце — мов той барабан. Ковтнула слину. Сказала:

— Ми говоримо про шизофренічку. Про жінку, яка напевно має слухові галюцинації.

— Або ж говорить про когось справжнього.

— Звір ? — Мора змогла засміятися. — Може, це про її особистого демона. Про чудовисько з нічних жахіть.

— Яке лишає по собі відбитки пальців.

— Присяжних це вочевидь не вразило.

— Вони проігнорували цей доказ. Я була присутня на суді. Дивилася, як обвинувачення розгортає свою справу проти жінки в психозі, очевидному настільки, що навіть вони мали б знати, що вона не відповідає за свої дії. Але вона була легкою мішенню й засудили її легко.

— Хоча вона, очевидно, психічно нездорова.

— О, ніхто й не сумнівався в цьому, в тому, що вона чує голоси. Ці голоси можуть наказувати тобі пробити жінці голову, спалити її тіло, але присяжні все одно припускають, що ти знаєш межу між добром та злом. Амальтея була для прокурора гарантованим влучанням, тому вони так і зробили. І помилилися. Пропустили його . — О’Доннел сперлася на спинку крісла. — І тільки ваша мати знає, хто він такий.

Коли Мора під’їхала до управління судово-медичної експертизи, була вже майже шоста. На майданчику досі стояли дві автівки — синя «Хонда» Йошими й чорний «Сааб» доктора Костаса. Відчуваючи докір провини, вона подумала, що в них, певно, пізня аутопсія. Сьогодні вона мала б чергувати, але попросила колег її підмінити.

До будівлі вона ввійшла із заднього ходу й одразу попрямувала до свого кабінету, дорогою нікого не зустрівши. На столі лежало саме те, по що вона приїхала: дві теки з жовтим стикером, на якому Луїз написала: «Документи, які ви просили». Мора сіла за стіл, глибоко вдихнула й розгорнула першу теку.

То було досьє на Терезу Веллс, старшу сестру. На обкладинці вказано ім’я жертви, номер справи та дата розтину. Імені патологоанатома Джеймса Гобарта вона не впізнала, утім, сама вона з’явилася в управлінні всього лиш два роки тому, а цей звіт про аутопсію був п’ятирічної давнини. Вона перегорнула сторінку до розшифровок того, що надиктував доктор Гобарт.

«У покійної нормальна будова тіла, вік невизначений, зріст — п ’ ять футів п ’ ять дюймів, вага — сто п ’ ятнадцять фунтів. Особу встановлено за стоматологічними знімками, відбитки пальців зняти неможливо. Відзначено сильне обгоряння тулуба та кінцівок з обвугленням шкіри та відкриттям м ’ язів. Обличчя та фронтальна частина торсу постраждали менше. На тілі наявні рештки одягу, що складається із синіх джинсів GAP восьмого розміру із застебнутою блискавкою та кнопками, обгорілого білого светра і бюстгальтера з так само застебнутими гачками. Огляд дихальних шляхів кіптяви не виявив, рівень карбоксигемоглобіну в крові мінімальний».

Коли тіло Терези Веллс запалало, вона вже не дихала. Причина смерті була цілком зрозуміла з того, як доктор Гобарт розтлумачив рентгенівські знімки.

«Знімки черепа в прямій та бічній проекції свідчать про вдавлений осколковий перелом правої тім ’ яної частки із клиновидним уламком завширшки чотири сантиметри».