Тесс Герритсен - Двійник

— Гадаєте, це я була мішенню, — мовила Мора.

— У цьому є сенс, хіба ні?

— Це все не має сенсу, — похитала вона головою.

— Ваша робота дуже публічна. Ви даєте свідчення на судових процесах у справі вбивств. З’являєтеся в газетах. Ви наша Королева Покійників.

— Не називайте мене так.

— Вас так звуть усі копи. Преса зве. Ви ж це знаєте?

— Це не значить, що мені подобається це прізвисько. Насправді я його терпіти не можу.

— Але воно значить, що вас помітили. Не тільки через те, чим ви займаєтеся, а й через вашу зовнішність. Ви ж знаєте, що чоловіки вами цікавляться, правда? Цього хіба сліпий не побачить. Приваблива жінка завжди привертає увагу. Правда, Фросте?

Фрост розгубився, явно не очікуючи опинитися в такому незручному становищі, зашарівся. Бідолашний, так просто червоніє.

— Людям це властиво, — визнав він.

Мора подивилася на отця Брофі, який не відповів на її погляд. Їй стало цікаво, чи діють на нього ці закони привабливості. Хотілося так думати. Хотілося вірити, що й Деніел не вільний від тих думок, що переслідують її.

— Приваблива, публічна жінка, — продовжила Ріццолі. — Її переслідують, нападають перед її ж житлом. Таке вже бувало. Як звали ту акторку з Лос-Анджелеса? Ту, яку вбили.

— Ребекка Шеффер [2] 21-річна голлівудська акторка, вбита у 1989 році неврівноваженим шанувальником. Ця трагедія призвела до прийняття в Каліфорнії закону про запобігання переслідуванням. , — підказав Фрост.

— Так. А тоді ще справа Лорі Гванґ. Ви її пам’ятаєте, док.

Так, Мора пам’ятала, бо саме вона робила аутопсію ведучої новин Шостого каналу. Лорі Гванґ виходила в ефір усього лиш протягом року, коли її застрелили перед студією. Вона навіть не знала, що її переслідують. Збоченець дивився на неї по телебаченню, написав кілька фанатських листів. А тоді одного дня чекав на неї біля студії. Коли Лорі вийшла з неї і рушила до свого авто, він вистрілив їй у голову.

— Це ризики публічного життя, — сказала детектив. — Ніколи не знаєш, хто спостерігає за тобою на одному з телеекранів. Ніколи не знаєш, хто їде в авто за тобою, коли ввечері повертаєшся з роботи. Ми про таке навіть не думаємо — про те, що хтось може нас переслідувати. Плекати про нас фантазії.

Ріццолі замовкла. Тоді тихо мовила:

— Я там була. Я знаю, що таке — бути в центрі чиєїсь манії. Не те щоб у мені було на що дивитися, але зі мною це сталося.

Вона простягнула руки, показуючи шрами на долонях. Вічні сувеніри на згадку про битву з чоловіком, який двічі ледь не позбавив її життя. І цей чоловік досі був живий, хоч і полонений у паралізованому тілі.

— Тому я й спитала, чи не отримували ви дивних листів. Подумала про неї. Про Лорі Ґванґ.

— Її вбивцю заарештували, — завважив отець Брофі.

— Так.

— То йдеться не про нього.

— Ні, я просто кажу, що є паралелі. Один постріл у голову. Жінки з публічними роботами. Це змушує замислитися.

Ріццолі важко підвелася. Вибратися з крісла їй було непросто. Фрост поспішив запропонувати їй руку, але його напарниця відмовилася. Хоч і вагітна, вона не прагнула допомоги. Повісила свою сумку на плече й допитливо подивилася на Мору.

— Вам є де переночувати сьогодні?

— Це мій дім. Чого б це я йшла деінде?

— Я просто питаю. Гадаю, не треба вам нагадувати замкнути всі двері.

— Я завжди так роблю.

Ріццолі глянула на Екерта.

— Поліція Бруклайна зможе влаштувати стеження за будинком?

Детектив кивнув:

— Влаштуємо тут активне патрулювання.

— Буду вам вдячна, — сказала Мора. — Спасибі.

Вона провела трьох детективів до дверей і дивилася, як вони йдуть до своїх автомобілів. Було вже по опівночі. Вулиця знову перетворилася на знайомий тихий район. Патрульні авто поліції Бруклайна зникли; «Форд Таурус» уже перегнали до лабораторії криміналістів. Навіть жовту поліційну стрічку зняли. Мора подумала: «Уранці я прокинуся й подумаю, що це все мені наснилося».

Вона розвернулася й побачила отця Брофі, який досі стояв у передпокої. Ще ніколи вона не почувалася в його компанії так незатишно — вони були в її будинку, наодинці. Авжеж, їм обом спадали на думку різні можливості. «Чи тільки мені? Коли ти лежиш сам у ліжку, Деніеле, пізно вночі, чи думаєш ти про мене? Так, як я про тебе?»

— Тобі точно безпечно лишатися тут самій? — запитав він.

— Усе буде добре.

«Яку я маю альтернативу? Щоб ти провів ніч зі мною? Це ти мені пропонуєш?»

Священик розвернувся до дверей.

— Хто тебе викликав, Деніеле? — спитала Мора. — Як ти дізнався?