Тесс Герритсен - Двійник

Вона підняла очі на детективів, які заходили до вітальні. Третій співрозмовник представився детективом Екертом із Бруклайна — ім’я, яке вона напевно забуде вже за п’ять хвилин. Усю увагу Мора зосередила на Ріццолі, з якою вже працювала раніше, на жінці, до якої вона ставилася з повагою і приязню.

Детективи всілися, Ріццолі та Фрост навпроти неї, через низький столик. Мора відчувала себе в меншості — четверо на одну, і всі пильно дивляться на неї. Фрост дістав ручку й записника. Що він збирається занотовувати? Чому це схоже на початок допиту?

— Як ваші справи, док? — запитала Ріццолі м’яким стривоженим голосом.

Мора засміялася з такого банального запитання.

— Були б значно кращі, якби я знала, що тут відбувається.

— Можна спитати, де ви сьогодні були?

— Щойно приїхала з аеропорту.

— Що ви робили в аеропорту?

— Прилетіла з Парижа. З «Шарль де Ґолль». Політ був довгий, і я не в гуморі гратися у запитання й відповіді.

— Ви довго були в Парижі?

— Тиждень. Полетіла туди минулої середи. — Морі вчулася нотка звинувачення у безцеремонних питаннях Ріццолі, і її роздратування почало переходити у злість. — Якщо не вірите, запитайте мою секретарку, Луїз. Вона займалася моїми квитками. Я літала на зустріч…

— Ви були на конференції судово-медичної патології, це так?

Мора була заскочена.

— Ви вже знаєте?

— Луїз нам сказала.

«Вони розпитували про мене. Ще до того, як я дісталася додому, вони говорили з моєю секретаркою».

— Вона сказала, що ваш літак мав приземлитися о п’ятій годині в аеропорту Логан, — сказала Ріццолі. — Зараз уже майже десята. Де ви були?

— Виліт затримали. Якісь додаткові перевірки безпеки. Авіакомпанії нині такі параноїки, що нам ще пощастило, що злетіли лише на три години пізніше.

— Отже, ваш рейс затримали на три години.

— Я саме це щойно сказала.

— О котрій ви приземлилися?

— Не знаю. Десь о пів на дев’яту.

— Вам знадобилося півтори години, щоб доїхати з Логана додому?

— Моя валіза загубилася. Довелося писати заяву для «Ейр Франс». — Мора замовкла, раптом зрозумівши, що вона на межі. — Слухайте, у чому річ, чорт забирай? Перш ніж я відповім ще на одне запитання, я маю право знати. Ви мене в чомусь звинувачуєте?

— Ні, док. Ми вас ні в чому не звинувачуємо. Просто намагаємося встановити часові рамки.

— Часові рамки для чого?

— Докторе Айлс, ви не отримували ніяких погроз? — спитав Фрост. Мора глянула на нього зачудовано.

— Що?

— Ви не знаєте нікого, хто мав би причини вам зашкодити?

— Ні.

— Ви певні?

Мора видала спантеличений смішок.

— Хіба хтось колись може бути в цьому певен?

— У вас мусило бути кілька судових справ, де ваші свідчення когось збісили, — припустила Ріццолі.

— Тільки якщо їх бісить правда.

— Ви нажили ворогів у суді. Тих, кого допомогли засудити.

— Я певна, Джейн, у вас теж такі є. Тільки тому, що ви виконуєте свою роботу.

— То ви не отримували ніяких конкретних погроз? У листах чи по телефону?

— Мого номера немає в довідниках. А Луїз нікому не видасть мою адресу.

— А як щодо листів, надісланих вам на адресу управління судово-медичної експертизи?

— Час від часу приходить щось дивне. Ми всі такі отримуємо.

— Дивне?

— Люди пишуть про прибульців із космосу чи про змови. Або звинувачують нас у тому, що ми приховуємо правду про розтини. Такі листи кладуть до навіженої теки. Якщо вони не містять відвертих погроз — ми передаємо їх поліції.

Мора побачила, що Фрост щось занотовує, стало цікаво, що саме. Вона вже була така зла, що хотіла перехилитися через столик і вихопити записника в нього з рук.

— Док, — тихо звернулася до неї Ріццолі. — У вас є сестра?

Це несподіване питання спантеличило Мору, вона пильно подивилася на детектива, забувши про роздратування.

— Перепрошую?

— У вас є сестра?

— Чому ви про це питаєте?

— Я мушу знати.

Мора різко видихнула.

— Ні, у мене немає сестри. І ви знаєте, що мене вдочерили. Коли, у дідька, ви мені скажете, у чому тут річ?

Ріццолі та Фрост перезирнулися.

Фрост закрив записника.

— Думаю, час їй показати.

Ріццолі першою пішла до виходу. Мора вийшла на вулицю, у теплу літню ніч, яку вогні патрульних машин перетворили на сліпучий карнавал. Тіло досі жило за паризьким часом, де зараз була четверта година ранку, і все вкривав легкий туман її виснаження: вечір здавався несправжнім, як поганий сон. Щойно вона вийшла з дому, усі погляди звернулися до неї. Мора бачила сусідів, які зібралися по той бік вулиці та спостерігали за нею понад поліційною стрічкою. Як судмедексперт вона звикла бути помітною, звикла, що за кожним її кроком стежать поліція та ЗМІ, але сьогодні ця увага була інакша. Більш нав’язлива, навіть жаска. Вона була рада, що Ріццолі та Фрост обабіч неї наче прикривають її від допитливих очей, поки вони йдуть до темного «Форда Тауруса», припаркованого на узбіччі навпроти дому містера Телушкіна.