Стивен Кинг - Інститут

— Хочеш покидати? — спитала Фріда.

— Може, пізніше, — сказав Люк.

Він наче мимохідь потягнувся рукою за спину, обмацав низ паркану і збагнув, що так, Морін права: там знайшлася прогалина, де земля трохи просіла. Може, відлигою вимило на початку весни. Дюйм чи два, але прогалина була. Ніхто не потурбувався її засипати. Рука Люка опинилася по зовнішній бік паркану, дротяні зубці кололи долоню. Він кілька митей ворушив пальцями на вільному повітрі за межами Інституту, тоді підвівся, обтрусив штани на сідницях і спитав Фріду, чи не хоче вона зіграти в «коняку». Вона радо всміхнулася, мов казала: «Так! Звісно! Будь другом!»

Люкові аж серце стислось.

Тестів наступного дня також не було, і ніхто не збирався виміряти в нього показники життєдіяльності. Люк допоміг Конні, одному з прибиральників, занести пару матраців у дві кімнати в Східному крилі й отримав за свої труди лиш один паршивий жетон (усі прибиральники скнарились, коли йшлося про жетони), а дорогою до себе в кімнату він побачив Морін, яка стояла біля автомата з льодом і пила воду з пляшки, яку залишала там охолодитись. Люк спитав, чи не потрібна їй допомога.

— Ні, я впораюся. — Тоді тихіше: — Гендрікс і Зік мали розмову надворі, біля флагштока. Я сама бачила. Тести в тебе є?

— Ні. Уже два дні не було.

— Я так і думала. Сьогодні п’ятниця. У тебе може бути час до суботи чи неділі, але я б не ризикувала.

Люк жахнувся від суміші тривоги й співчуття, що відобразилась на її виснаженому обличчі.

«Сьогодні вночі».

Він не вимовив ці слова вголос, просто поворушив губами, затуливши долонею одну щоку, наче чухав у себе під оком. Вона кивнула.

— Морін… вони знають, що у вас…

Люк не зміг договорити, і не потрібно було.

— Вони вважають, що це запалення сідничного нер­ва. — Вона говорила тихим шепотом. — Може, Гендрікс здогадується, але йому байдуже. Їм усім байдуже, поки я в змозі виконувати роботу. Іди-но, Люку. Я приберу твою кімнату, поки ти будеш на ланчі. Коли лягатимеш спати, зазирни під матрац. Щасти тобі. — Вона завагалася. — Якби ж я могла тебе обійняти, синку.

Люк відчув, як очі сповнюються слізьми. І швидко пішов, поки Морін не помітила.

На ланчі він добряче поїв, хоч і не був особливо голод­ний. Так само він вчинить і на вечерю. Люк передчував, що як усе вийде, то пальним треба запасатися під зав’язку.

Увечері за обідом до них з Ейвері приєдналася Фріда, яка, вочевидь, вирішила пристати Люкові під крило. Поївши, вони вийшли на дитячий майданчик. Люк відмовився кидати з дівчинкою м’ячі, сказавши, що поглядить Ейвері на батуті.

Поки Люк дивився, як Ейвері скаче вгору-вниз, з байдужим виглядом приземляється на сідниці й відштовхується животом, у нього в голові знову загорілися червоні неонові слова.

«Сьогодні вночі?»

Люк кивнув.

— Але ти підеш ночувати до себе. Я хоч раз усі вісім годин посплю.

Ейвері зісковзнув з батута і серйозно глянув на Люка.

— Не кажи мені неправди, бо я знаю, що ти думаєш: що хтось побачить мене засмученим і почне питати, в чому річ.

Він розтягнув губи в безнадійно нещирій усмішці.

«Окей. Тільки не згай мені шансу, Ейвестере».

«Повернися по мене, як вийде. Будь ласка».

«Повернуся».

Цятки верталися, вони принесли яскравий спогад про занурення в бак. Люк подумав, це через те, що він свідомо спробував передати думку.

Ейвері ще мить на нього позирав, а тоді побіг до баскетбольного кільця.

— Фрідо, хочеш у «коняку» пограти?

Вона поглянула на нього і всміхнулася:

— Малий, та я тебе як барабан поб’ю.

— Поступись мені К і О — і побачимо.

Вони грали, доки з дня не почало вибувати світло. Люк перетнув майданчик і ще раз глянув на Ейвері (якого Гаррі Кросс колись назвав «крихітним друзякою Люка») — той утнув такий кидок гаком, який би в житті нікуди не влучив. Люк подумав, що Ейвері ще зайде до нього ввечері, хоч зубну щітку забрати, але малий не прийшов.

Люк зіграв на ноутбуку кілька раундів у «Slap Dash» і «100 Balls», тоді й собі почистив зуби, роздягнувся до трусів і заліз у ліжко. Він вимкнув лампу і засунув руку під матрац. Може, навіть порізав би пальці об ніж, який залишила йому Морін (на відміну від пластикових ножів у кафетерії, цей скидався на фруктовий, зі справж­нім лезом), якби вона не загорнула його в кухонний рушник. Було ще дещо — він здогадався про предмет навпомацки. Бозна-скільки разів він користався ним, поки не потрапив сюди. Флешка. Люк перехилився в темряві через край ліжка й засунув обидва предмети в кишеню штанів.