Стивен Кинг - Інститут

Потім лишалося чекати. Якийсь час коридором бігали діти, може, гралися в квача, може, просто дуркували. Тепер так щоночі бувало, відтоді як дітей побільшало. Чулися скрики і сміх, за ними — заповзяте шикання, потім — знову сміх. Діти відводили душу. Відводили страх . Найголоснішим сьогодні був Стіві Віппл, і Люк здогадався, що Стіві добрався до вина й алкогольного лимонаду. Не було ніяких суворих дорослих, щоб їх угамувати. Керівництво не цікавилося впровадженням заходів зі зниження шуму чи комендантської години.

Зрештою в Люковій частині житлового крила стихло. Тепер лунали тільки звуки його власного розміреного дихання і плину думок — він востаннє повторював інструкції Морін.

Коли виберешся, йди до батута — нагадав він собі. Скористайся ножем, якщо доведеться. Тоді розвернися трохи праворуч.

Якщо він вибереться.

Люк із полегкістю збагнув, що завзяття в нього — вісімдесят відсотків, а страху — всього двадцять. На такий страх можна було не зважати, і Люк гадав, що він природний. А завзяття живилося (це він знав на всі сто ) дуже просто: Люк отримав шанс, єдиний шанс, і збирався скористатися ним на повну.

Прикинувши, що в коридорі стихло з пів години тому, Люк виліз із ліжка і взяв з телевізора пластикове відерце. Він вигадав історію для доглядачів, якщо в таку годину взагалі хтось дивиться в ті монітори, а не сидить у себе в офісі на підземних поверхах і не розкладає солітери.

В історії йшлося про малого, який рано лягає спати, потім чомусь прокидається, може, в туалет захотілося, може, кошмар наснився. Пильні вічка відеокамер спостерігають, як він іде до автомата з льодом, щоб наповнити відерце. А повертається він не просто з відерцем, а ще й з ківшиком — мов малий надто сонний і не тямить, що забрав ківшик із собою. І помітить це лише вранці, на столі чи на раковині у ванній, ще й дивуватиметься, як він тут опинився.

Повернувшись до себе, Люк насипав у склянку льоду, наповнив водою з крана і випив половину. Гарне відчуття. Бо в роті і горлі все пересохло. Люк залишив ківшик на туалетному бачку і повернувся в ліжко. Взявся крутитись і вертітись. Бурмотіти собі під ніс. Може, як у тій історії, де малий сумує за своїм «крихітним друзякою». Може, саме тому він і не може заснути. А може, його взагалі ні­хто не бачить і не слухає. Але як слухає, то треба діяти, як задумано.

Урешті-решт він увімкнув лампу і вдягнувся. Сходив у ванну, де, як він сподівався, нагляду не було ( імовірно , не було), і засунув ківшик за пояс на животі, прикривши футболкою. Якщо тут таки був нагляд, хтось таки вів спостереження, то його вже мали б спалити. Не лишалося нічого, крім як перейти до наступного кроку в його плані.

Люк вийшов у коридор і рушив у залу для дозвілля. Там були Стіві Віппл і якийсь хлопчик з новеньких. Вони лежали на підлозі й міцно спали. Навколо них валялося з пів дюжини пляшечок «Фаєрболз», усі порожні. Ці маленькі ємності вартували купу жетонів. Стіві і його новий друг прокинуться з похміллям і порожніми кишенями.

Люк переступив через Стіві й вийшов у кафетерій. Над салатною стійкою горіла єдина лампа, і від цього в кімнаті було похмуро і трохи моторошно. Він узяв з вічно повної миски з фруктами яблуко і відкусив, уже прямуючи в кімнату дозвілля, сподіваючись, що ніхто за ним не стежить, сподіваючись, що як хтось і стежить, то вони розтлумачать цю пантоміму і купляться на неї. Малий прокинувся. Малий дістав собі льоду з автомата і випив склянку доброї холодної водички, але після того йому взагалі спати розхотілося, тому зараз він іде в кафетерій чогось перехопити. А тоді малий думає: «О, а чому б мені не піти надвір і не подихати трохи свіжим повітрям?» Не він перший таке робить, бо Каліша розповідала, що вони з Айріс кілька разів ходили дивитися на зорі — тут вони сяють напрочуд яскраво, бо нема світлового забруднення. А ще буває, як вона казала, що діти любляться по ночах на майданчику. Та Люк сподівався, що сьогодні там ніхто не любиться і не лічить зорі.

Ані душі, місяць не світив, і на майданчику було досить темно, різноманітне устаткування перетворилося на геометричні силуети. Як поруч нема одного, а то і двох товаришів, малі діти часто лякаються темряви. Старші діти також, хоч і не люблять цього визнавати.

Люк неспішно перетнув майданчик, усе чекаючи, що зараз вийде якийсь малознайомий доглядач і спитає, що він тут робить із тим ківшиком під футболкою. Він же не надумав утекти? Бо затія просто шизанута!