Стивен Кинг - Інститут

— А що там ще…

— Тихо. — Вона застережливо підняла руку і роззирнулася. Картинка зіпсувалася, та звук був чистий. — Не питайте мене про Задню половину. Я про це не можу говорити, тільки скажу, що там добре, краще за Передню половину, і коли хлопчики і дівчатка поживуть там де­який час, вони відправляються додому.

Коли зображення відновилося, Морін уже обіймала хлопців. Притискала до себе.

— Ти дивись, — з захватом мовив Стекгаус. — Матінка Сміливість. Яка вправна.

— Тихо, — сказала місіс Сіґсбі.

Люк перепитав Морін, чи вона певна, що Гаррі і Ґрета живі.

— Бо вони скидалися… ну… на мертвих.

— Ага, всі діти так кажуть, — погодився Ейвері і особ­ливо ревно смикнув себе за носа. — Гаррі засудомився, а тоді припинив дихати. І голова в Ґрети якось криво і неправильно сиділа на шиї.

Морін не поспішала, Стекгаус бачив, як вона добирає слова. Подумав, що вона б могла стати пристойним агентом розвідки, там, де збір інформації справді корисний. А між тим обидва хлопчики дивилися на неї і чекали. Зрештою вона мовила:

— Мене там, звісно, не було, і я уявляю, яка це страшна ситуація, але думаю, що виглядало воно набагато гірше, ніж сталося насправді. — Морін знову замовкла, а коли Ейвері ще раз смикнув носа, наче заспокоював себе, вона продов­жила: — Якщо в малого Кросса були судоми — я кажу якщо , — то йому дадуть відповідні ліки. Щодо Ґрети, я була проходила повз підсобку і чула, як лікар Еванс розповідав лікареві Гендріксу, що вона потягнула шию. Скоріш за все, вона в гіпсі. А сестра біля неї. Ну, щоб Ґреті спокійніше було.

— Окей, — відповів Люк, наче з полегкістю. — Якщо ви в цьому певні.

— Наскільки мені це відомо, Люку, ось що я тобі скажу. Тут багато брехні точиться, але мене виховали так, щоб не брехати людям, особливо дітям. Тож наскільки мені відомо. А чому це так важливо? Ви непокоїтеся через друзів чи є якась інша причина?

Люк поглянув на Ейвері, який утнув ще один смик, і тоді кивнув. Стекгаус закотив очі.

— Господи Боже, малий, як хочеш поколупатися, то колупайся. Ця прелюдія мене вбиває.

Місіс Сіґсбі зупинила відео.

— Це заспокійливий жест, краще, ніж хапатися за промежину. Я вже достатньо цих хапачів перебачила, як дів­чат, так і хлопців. А тепер помовч. Починається найцікавіше.

— Якщо я вам дещо розповім, ви обіцяєте нікому не розказувати? — спитав Люк.

Морін замислилась, поки Ейвері безперестанку мучив свій бідний шнобель. Тоді вона кивнула. Люк стишив голос. Місіс Сіґсбі викрутила гучність.

— Деякі діти поговорюють про те, щоб розпочати голодування. Ніякої їжі, доки ми не переконаємось, що з малими Ґ. і Гаррі все гаразд.

Морін і собі стишила тон:

— Які діти?

— Не знаю напевно, — відповів Люк. — Якісь новенькі.

— Передай їм, що це дуже погана затія. Ти розумний хлопчик, Люку, дуже розумний, і я певна, ти знаєш, що означає вираз «каральні заходи». Ейвері потім поясниш. — Вона впритул подивилася на молодшого хлопця, який виборсався з обіймів і затулив рукою ніс, мов захищався, мов боявся, що Морін сама зараз схопить його за носа або навіть відірве. — А тепер мені час іти. Я не хочу, щоб у вас, хлопці, були неприємності, і сама неприємностей не хочу. Якщо хтось спитає, про що ми тут говорили…

— Ми просили роботи, щоб дістати жетонів, — сказав Ейвері. — Зрозумів.

— Добре. — Морін глянула в камеру, відвела погляд, тоді розвернулася. — Скоро я звідси піду, додому. А до того — не дуркуйте. Не розхитуйте човен.

Вона підібрала ганчірку, нашвидкуруч протерла лоток в автоматі з алкогольними напоями, а тоді взяла кошик і пішла. Люк з Ейвері трохи потинялися, а тоді також посунули геть. Місіс Сіґсбі вимкнула відео.

— Голодування, — усміхаючись, сказав Стекгаус. — Це щось новеньке.

— Так, — погодилась місіс Сіґсбі.

— Від самої думки жах пробирає. — Усмішка розтягнулася в широкий посміх. Сіґґерс, може, і не схвалює такого, але нічого не може вдіяти.

Дивно, та вона навіть розсміялася. Коли він востаннє чув її сміх? Правильна відповідь — ніколи.

— Певний гумор у цьому є. Діти, коли ростуть, найгірші у світі голодувальники. Але ти правий, щось у лісі здохло. Хто з новоприбулих, по-твоєму, пустив ідею?

— Ой, годі тобі. Ніхто. У нас тут тільки один малий, який розуміє, що означає «голодування», і він у нас уже місяць.

— Так, — погодилась вона. — Я буду дуже рада, коли він піде з Передньої половини. Вілгольм чинив капості, але він принаймні був відвертий у своєму гніві. А от Елліс… він хитрун. Не люблю малих хитрунів.