Стивен Кинг - Інститут

— То коли він піде в Задню половину?

Гендрікс злегка всміхнувся.

— Мрієш його позбутися, так?

— Мрію, мушу зізнатися, — сказав Зік. — Може, мала Бенсон і не заразила його вітрянкою, а от від Вілгольма він підхопив вірус «іди-ти-нахер».

— Піде, щойно мені дадуть зелене світло Гекль і Джекль.

Зак удав, що його морозець пройняв.

— Та двійця. Бр-р-р. Моторошні вони.

Гендрікс не став ділитися своєю думкою про лікарів Задньої половини.

— Ти певен, що в нього телепатії нуль?

Зік поплескав лікаря по плечу.

— Абсолютно, док. І до бабки не ходи.

Поки Гендрікс із Зіком обговорювали майбутнє Люка, він саме прямував на ланч. Окрім жаху, резервуар подарував йому відчуття скаженого голоду. Коли Стіві Віппл поцікавився, де він був і що з ним, Люк просто похитав головою. Йому не хотілося говорити про ті занурення. Ані зараз, ані будь-коли потім. Він гадав, що це наче пройти війну. Тебе призвали, ти повоював, але тобі в жодному разі не хочеться говорити про те, що ти там бачив чи що там з тобою відбувалося.

Наситившись у кафетерії інститутською версією «фетучині альфредо», Люк подрімав, а коли прокинувся, то почувався трохи краще. Він вирушив на пошуки Морін і пригледів її в колись безлюдному Східному крилі. Схоже, що скоро до Інституту завітає ще більше гостей. Люк пішов до покоївки і поцікавився, чи можна їй допомогти.

— Я не проти заробити кілька жетонів, — сказав він.

— Ні, я впораюсь.

Люк бачив, що вона немов старіє по годинах. Обличчя було смертельно блідим. Люк загадався, коли вже хтось помітить, у якому вона стані, і звільнить її від роботи. Йому не хотілось уявляти, що з Морін у такому разі станеться. Чи передбачена в Інституті пенсійна програма для покоївок і нишпорок за сумісництвом? Він сумнівався.

Візок Морін була наполовину повний свіжої білизни, туди Люк і підкинув свою записку. Написав її на аркуші, який украв у комірчині в кабінеті «С-4», разом із дешевою кульковою ручкою, яку ховав під матрацом. На корпусі ручки стояв напис «НЕРУХОМІСТЬ ДЕННІСОН-РІВЕР-БЕНДА». Морін помітила складену записку, прикрила її наволочкою і злегка кивнула. Люк пішов.

Лежачи в ліжку тієї ночі, він щось довго нашіптував Ейвері й тільки потім наказав малому спати. Є два сценарії, сказав він Ейвері. Люк вирішив, що Ейвестер його зрозумів. А радше сподівався на це.

Люк ще довго не спав, прислухаючись до тихенького хропіння Ейвері і медитуючи на втечу. Ідея видавалась абсурдною і цілком реальною водночас. В арсеналі Люка були запилюжені плафони на камерах спостереження і всі ті випадки, коли йому дозволяли мандрувати самотою, збирати крихітні уривки інформації. Існували фіктивні «мертві зони», про які знала Сіґсбі та її посіпаки, і одна справжня, про яку вони не знали (Люк на це сподівався). Зрештою, рівняння досить просте. Треба спробувати. Якщо ні — світні цятки, фільми, головний біль, бенгальський вогник, від якого бозна-що коїться. І під самий кінець — гудіння.

«Коли скінчаться тести, в тебе зостануться максимум три дні».

Того ж дня по обіді Тревор Стекгаус прийшов до місіс Сіґсбі в кабінет. Вона сиділа, схилившись над розгорнутою текою, читала і нотувала. Підняла палець, не підводячи голови. Тревор підійшов до вікна, що виходило на Східне крило будівлі, яку вони називали Гуртожитком, наче Інститут і справді був студентським містечком — просто розташований десь у дрімучому лісі на півночі Мейну. Він побачив двійко чи трійко дітей, які тинялися біля автоматів зі снеками і содовою, які щойно поповнили. У цьому залі для відпочинку не було сигарет і алкоголю, ще з 2005 року. У Східному крилі зазвичай перебувало мало дітей чи взагалі жодного, але коли вони там з’являлися, то по сигарети й винні коктейлі ходили на протилежний кінець будівлі. Деякі просто пробували, але на диво велика кількість дітей (в основному найбільш пригнічені й нажахані раптовими катастрофічними змінами в житті) дуже швидко ставали залежними. Від них було найменше неприємностей, бо вони не просто хотіли, а мали потребу в жетонах. Карл Маркс називав релігію опіумом для народу, але Стекгаус із ним не погоджувався. Він вважав, що цигарки «Лакі Страйк» і напої «Бунз Фарм» (що їх особ­ливо полюбляли дівчата) цілком виконують цю роль.

— Окей, — мовила місіс Сіґсбі, закриваючи теку. — Слухаю тебе, Треворе.

— Ще четверо прибувають із Опаловими, — сказав Стекгаус.

Він зчепив за спиною руки, широко розставив ноги. Наче капітан на носі свого корабля, подумала місіс Сіґсбі. На ньому був фірмовий коричневий костюм — жахливий вибір як для середини літа, з точки зору місіс Сіґсбі, але Стекгаус вважав його частиною іміджу.