Стивен Кинг - Інститут

Люк закрив ноутбук і схопив дистанційний пульт від телевізора. Він майже не сумнівався, що зараз перед ним з’явиться ще один синій екран із повідомленням про те, що для ТБ йому також знадобиться жетон або жетони, але натомість виринув Стів Гарві, який брав інтерв’ю в Девіда Гассельгоффа [49] Стів Гарві — американський комік, ведучий багатьох ток-шоу; його гість — актор, відомий за серіалом «Рятувальники Малібу». , розпитував про те, що б Гофф хотів устигнути зробити перед смертю. Аудиторія сміялася над дотепними відповідями Гоффа.

Кнопка «меню» на пульті викликала вказівник системи «Директ-ТВ», подібний до того, який був у Люка вдома, але так само, як і ця кімната чи ноутбук, не ідентичний. Попри великий вибір кінофільмів і спортивних передач там не знайшлося мережевих чи новинних каналів. Люк вимкнув телевізор, поклав на нього пульт і роззирнувся.

Окрім дверей, що вели в коридор, у кімнаті їх було ще двоє. Одні — від стінної шафи. Там висіли джинси, футболки (їх не намагались скопіювати з Люкових, і від цього вже було легше), кілька сорочок, дві пари кросівок і одна пара капців. Взуття на твердій підошві не знайшлося.

Інші двері відчинялися до маленької, до блиску вилизаної ванної кімнати. На раковині була пара зубних щіток, іще не розпакованих, а також непочатий тюбик пасти «Крест». У добре вкомплектованій медичній шафці Люк побачив зубний еліксир, пляшку дитячого тайленолу з чотирма таблетками, дезодорант, кульковий інсектицид «Діт», пластирі та ще кілька препаратів — одні корисні, другі не дуже. Єдина річ, котрою хоч якось можна заподіяти собі шкоди, — це кусачки для нігтів.

Люк причинив дверцята шафи і глянув на себе в дзеркало.

Волосся розкосмачене, під очима темні кола («кола від дрочки», як би їх назвав Рольф). Він начебто помолодшав і постарішав одночасно, і це було дивно. Він оглянув травмовану мочку правого вуха і побачив малесеньке металеве коло, вкарбоване в злегка почервонілу шкіру. Люк не сумнівався, що десь там, на поверсі «В», або «С», або «D», сидить комп’ютерний технік, який може відстежити будь-які його пересування. Може, і просто зараз відстежує. Лукас Девід Елліс, який планував отримати дипломи МІТ і Емерсона, знівелювався до цятки, що блимає десь на комп’ютерному екрані.

Люк повернувся до своєї кімнати («Це просто кімната, — проговорив він до себе, — просто кімната, і ніяка вона не моя »), знову роззирнувся і збагнув одну гнітючу річ. Книжок не було. Жодної. Це так само кепсько, як і відсутність комп’ютера. Може, навіть гірше. Люк піді­йшов до комода і став висувати одну за одною шухляди, сподіваючись знайти хоч Біблію чи Книгу мормонів, які інколи підкладають у готельних номерах. Але побачив тільки охайні стосики білизни і шкарпеток.

Що ж тоді лишається? Інтерв’ю Стіва Гарві й Девіда Гассельгоффа? Повтори «Найкумедніших домашніх відео Америки»?

Ні. Нізащо.

Він вийшов із кімнати з надією, що десь поблизу буде Каліша чи хтось іще з дітлахів. Але натомість він знайшов Морін Альворсон, яка повільно тягнула коридором свій візочок «Дендакс» із білизною. На візочку височіли складені простирадла і рушники. Вигляд у Морін був надзвичайно втомлений, вона важко дихала.

— Вітаю, міз Альворсон. Давайте я за вас візок покочу.

— То добре було б, — сказала вона з усмішкою. — У нас п’ятеро новеньких на підході, двоє — цього вечора, троє — завтра, і мені треба приготувати їм кімнати. Оно вони, далі коридором.

Морін указала в протилежному напрямку від кімнати відпочинку і дитячого майданчика.

Люк повільно штовхав візочок, бо Морін повільно йшла.

— Ви, мабуть, не в курсі, як мені заробити жетонів, а, міз Альворсон? Мені один потрібен, щоб розлочити комп’ютер у себе в кімнаті.

— А ти зможеш застелити ліжко, якщо я стоятиму поруч і даватиму вказівки?

— Звісно. Я вдома сам ліжко застеляю.

— А «лікарняні кутики» робити вмієш?

— Ну… ні.

— То байдуже, я тобі покажу. Застелиш мені п’ять ліжок, і я дам тобі три жетони. Це все, що є в мене в кишені. Багато мені не видають.

— Було б класно.

— Гаразд, тільки годі називати мене міз Альворсон. Давай Морін або просто Мо. Так само як інші дітлахи.

— Без питань, — сказав Люк.

Вони минули прибудову з ліфтом і вийшли в дальній коридор. Стіни також були завішені мотиваційними плакатами. Ще там стояв автомат із льодом, як у готельних коридорах, і працював він начебто без жетонів. Щойно його минувши, Морін поклала долоню на Люкову руку. Він покинув штовхати візочок і запитально на неї глянув.