Стивен Кинг - Інститут

— Пропоную заїхати кудись на обід і все обговорити, — сказала Айлін.

— «Рокет піца»! — вигукнув Люк. — Що скажете? За умови, тату, що ти випив свій прілосек [30] Ліки, що нормалізують кислотність шлунку. . А ти випив?

— Ой, повір мені, після сьогоднішньої розмови я прийом ліків пропустити ніяк не міг.

Вони замовили пепероні, і Люк одноосібно знищив цілу половину разом із трьома склянками кóли, що її подали у величезному глеку. Батькам тільки й лишалося дивуватися зі шлунково-кишкового тракту й сечового міхура свого сина, а ще — з його розуму. Люк пояснив, що спершу він обговорив усе з містером Ґрієром, бо:

— Я не хотів вас лякати. То була звичайна розвідувальна бесіда.

— Виклав подивитися, чи кіт буде їсти, — сказав Герб.

— Точно. Почепив на держало побачити, хто козирне. Сів на поїзд о 5:15 перевірити, чи не зупиниться він в Едіні. Жбурнув об стіну дізнатися, скільки…

— Годі. Він пояснив, як облаштувати все на той випадок, якщо ми вирішимо поїхати туди з тобою.

— Вам доведеться поїхати, — щиро мовив Люк. — Я ще замалий, щоб жити без своїх шанованих і поважаних батька-неньки. До того ж… — Він глянув на них поверх решток піци. — Працювати я не зможу. І надто за вами сумуватиму.

Айлін наказала очам не сльозитися, та вони, звісно, не послухались. Герб простягнув їй серветку. Айлін мовила:

— Містер Ґрієр… ем-м… змалював нам сценарій, якщо так можна висловитись… як і де ми зможемо… ну…

— Перебазуватися, — сказав Люк. — Хтось буде останній шматок?

— Їж, — відповів Герб. — Тільки гляди не вдавися, а то не вийде провернути оту божевільну штуку з універами.

— Ménage à college [31] Гра слів на основі французького ménage à trois — «кохання на трьох». , — сказав Люк і засміявся. — Він вам розповів про багатих учнів, так?

Айлін поклала серветку.

— Господи, Люкі, ти обговорював із профконсультантом фінансові можливості своїх батьків? І хто ж виконує роль дорослих у цих перемовинах? Бо я вже сама не певна.

— Не хвилюйся, mamacita [32] Мамусю ( ісп .). , це ж самоочевидно. Хоч я сам спершу думав про дотаційний фонд. У Броді він просто величезний, з нього можна було б спокійно оплатити наш переїзд, то просто крапля в морі, але довірителі б ніколи на це не пішли, дарма що це абсолютно логічно.

— А це логічно? — спитав Герб.

— Ще й як. — Люк з ентузіазмом прожував шматок, проковтнув і сьорбнув колу. — Я інвестиція. Акція з хорошим потенціалом економічного росту. Вклади п’ять центів, а забери долар, правильно? На цьому будується Америка. Довірителі без проблем це все передбачають, але не можуть вибратися зі своєї когнітивної скриньки.

— Когнітивної скриньки, — промовив батько Люка.

— Так, ну це така скринька, що утворюється в результаті спадкової діалектики. А коріння сягає ще, певно, племінного устрою, хоч уявити собі плем’я довірителів — ще та комедія. Тож вони такі думають: «Якщо ми зробимо це для нього, то, може, доведеться потім так робити і для інших. Ось вам і скринька. Вона типу передається в спадок.

— Стереотипні думки, — сказала Айлін.

— Та отож, мамо. Довірителі перекинуть нас якомусь багатому випускникові — з тих, що заробили mucho [33] Багато ( ісп .). баксів, вийшовши за межі тої скриньки стереотипів, але й досі з теплом у серці згадують біло-сині кольори старого Бродеріка. Містер Ґрієр буде виразником інтересів. Принаймні я на це сподіваюся. Оборудка така: вони допоможуть мені зараз, а я допоможу школі потім, коли стану багатим і знаменитим. Що до першого, що до другого мені насправді байдуже, бо я представник середнього класу до мозку кісток, та може так статися, що я все одно розбагатію, як побічний ефект. Це, звісно, за умови, що не підхоплю якусь капосну хворобу, не помру в результаті терористичного акту чи щось таке.

— Не припрошуй біду словами, — сказала Айлін і перехрестила захаращений стіл.

— Забобони, мам, — поблажливо мовив Люк.

— Та все-таки зваж на мене. І витри рота. Соус від піци. Наче в тебе з рота кровить.

Люк витер рота. Заговорив Герб:

— Зі слів містера Ґрієра, певні зацікавлені особи і справді можуть проспонсорувати наш переїзд і навіть нас самих протягом перших шістнадцяти місяців.

— А він сказав, що ті самі люди, які вас спонсоруватимуть, можуть допомогти тобі знайти нову роботу? — Очі в Люка блищали. — Кращу? Тому що одним із випускників нашої школи є Даґлас Фінкель. І так склалося, що він також є власником «Американських паперових товарів», а це ж твоя зона комфорту. Твій коник. Місце, де мрії ста…