Стивен Кинг - Інститут

— Що? — перепитала Айлін. — Одночасно ?

— Так.

— А як же академічний тест [28] SAT Reasoning Test — стандартизований тест для вступу в коледжі США. ? — спитала Айлін, бо більше нічого на думку не спадало.

— Він у нього наступного місяця, у травні. У школі «Норт-ком’юніті». Йому цей тест скласти — раз чхнути.

Айлін подумала, що треба буде спакувати Люкові ланч. Бо вона чула, що їжа в кафетерії Норт-кому просто огидна.

Вражений Герб секунду помовчав, а потім сказав:

— Містере Ґрієр, нашому синові дванадцять . Йому, власне, тільки минулого місяця виповнилося дванадцять. Може, він і розуміється на Сербії, що ті секретні агенти, але вуса він собі тільки за три роки відростить. Ви… це…

— Я розумію, як ви почуваєтесь, і цієї розмови взагалі не було б, якби мої колеги консультанти й решта викладацького складу не вважали, що він в академічному, соціальному та емоційному плані готовий до такого навчання. І так, в обох університетах.

Заговорила Айлін:

— Я не пущу дванадцятирічного хлопчика на інший кінець країни, щоб він жив із дорослими студентами, які вже можуть випивати й по клубах ходити. Якби в нас там були родичі, в яких він міг би зупинитися, то все було б інакше, але…

Ґрієр кивав у такт її словам:

— Я розумію і цілком із вами погоджуюсь, і Люк також знає, що він іще не готовий до самостійного життя, хоча б і під наглядом керівництва. У нього нема ілюзій з цього приводу. Проте поточна ситуація його дедалі більше розчаровує й засмучує, бо він спраглий до знань. Власне, вже змучений спрагою. Не знаю, що то за надзвичайний пристрій у нього в голові — ніхто з нас не знає, старий Флінт, певно, підійшов найближче до розгадки, коли говорив про Ісуса й старців, — але коли я намагаюсь уявити цей пристрій, то на думку спадає величезний, блискучий механізм, який працює всього на два відсотки своєї потужності. Максимум — на п’ять. Але оскільки це людський механізм, то він відчуває… спрагу.

— А ще сум і розпач? — додав Герб. — Гм. Цього ми за ним не помічали.

«Я помічаю, — подумала Айлін. — Не завжди, але час від часу. Так. Тоді, як торохтять тарілки і двері зачиняються самі собою».

Вона уявила величезний блискучий механізм Ґрієра — такий здоровенний, що зайняв би три чи навіть чотири будівлі розміром із якийсь складський комплекс. А над чим, власне, цей механізм працює? Наразі, мабуть, виготовляє паперові склянки чи штампує алюмінієві таці для фастфуду, не більше. Так, вони мають забезпечити Люка кращими умовами, та чи аж такими?

— А як щодо Університету Міннесоти? — спитала вона. — Або Конкордія в Сент-Полі? Якби він пішов в один із цих закладів, то зміг би жити вдома.

Ґрієр зітхнув.

— Це все одно, що забрати його з Брода й перевести до звичайних старших класів. Ми з вами говоримо про хлопця, для якого звична шкала коефіцієнта інтелекту не підходить. Він знає, де хоче навчатися. Він знає, що йому треба.

— А я не знаю, що нам із цим робити, — сказала Айлін. — Він, певно, і гранти на навчання в цих університетах зможе отримати, але ж ми працюємо тут. І грошей в нас небагато.

— І ось тепер — про це, — відповів Ґрієр.

Коли цього ж дня після обіду Герб і Айлін повернулися до школи, Люк тусив на під’їзній доріжці з чотирма іншими дітьми: двома хлопцями й двома дівчатами. Вони сміялись і жваво розмовляли. Як на Айлін, вони нічим не відрізнялися від звичайних дітлахів: дівчата — в спідницях і леґінсах, пуп’янки грудей тільки починали розквітати, Люк зі своїм другом Рольфом — у мішкуватих вельветових штанах, що цього року стали писком юнацької моди, і у футболках. На Рольфовій було написано «ПИВО — ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ». У руках він тримав віо­лончель у стьобаному чохлі й виробляв навколо неї щось на кшталт танцю на пілоні, розпинаючись при цьому чи то про весняний бал, чи то про теорему Піфагора.

Люк помітив батьків, затримався рівно на стільки, щоб виконати складне рукостискання з Рольфом, а тоді схопив свій наплічник і пірнув на заднє сидіння «4-раннера» Айлін.

— І батько, і ненька, — сказав він. — Чудово. Чим я заслужив таку непересічну шану?

— Ти справді хочеш учитися в Бостоні? — спитав Герб.

Люк не знітився, він засміявся і здійняв угору кулаки.

— Так! А можна?

Наче питає, чи можна в п’ятницю заночувати в Рольфа, — зачудувалася Айлін. Вона згадала, як Ґрієр описав талант, що дістався їхньому синові. Він назвав його глобальним , і це було ідеальне слово. Люк був генієм, що якимось чином не збочився під дією власного непомірного інтелекту. Він без жодних докорів сумління міг стати на скейтборд і покотити цей унікальний мозок униз крутим хідником, так би мовити, стрімголов на вибори [29] «Hellbent for Election» (1944) — алегоричний мультфільм про перегони на президентських виборах. .