Стивен Кинг - Інститут

— Важко… дихати.

— Знаю, що важко. Тримайте. Це допоможе.

Добіра притис зібгану футболку до грудей. Тім знав, що довго він так її не протримає і що швидку в найближчі двадцять хвилин годі чекати. Та навіть її приїзд за двадцять хвилин можна буде вважати дивом.

У маленькій крамничці на заправці було повно снеків, але мало засобів першої медичної допомоги. Проте знайшовся вазелін. Тім схопив одну банку, а в сусідньому ряду виявив пачку підгузків «Гаґґіс». Розірвав упаковку на ходу, поки біг до чоловіка, що лежав на підлозі. Прийняв футболку, яка вже змокріла від крові, обережно відгорнув так само мокрий синій халат і став розстібати ґудзики на сорочці Добіра.

— Ні-ні-ні, — простогнав Добіра. — Болить, не чіпайте, прошу.

— Доведеться.

Тім почув звук двигуна, він наближався. В уламках розбитого скла затанцювали, застрибали сині, як у джек-поті, вогники. Тім не озирнувся.

— Тримайтеся, містере Добіра.

Він зачерпнув із банки вазеліну і напхав ним рану. Добіра скрикнув від болю, а потім глянув на Тіма широко розплющеними очима.

— Можу дихати… трохи краще.

— Це всього лиш тимчасова латка, але якщо вам легше дихати, то колапсу легені, мабуть, не було.

Принаймні цілковитого колапсу, подумав Тім.

До крамниці зайшов шериф Джон і так само опустився на коліна поруч із Тімом. На ньому була піжамна сорочка розміром із грот-вітрило і формені штани. Волосся стирчало навсібіч.

— Швидко ви доїхали, — сказав Тім.

— Я був на ногах. Не міг заснути, тож робив собі сендвіч, коли Венді зателефонувала. Сер, ви Ґутаал чи Абсіміл?

— Абсіміл, сер.

Сомалієць так само дихав із присвистом, але голос уже був сильніший. Тім узяв один підгузок і, не розгортаючи, притис до рани.

— Ой, так болить.

— Наскрізна рана чи куля ще там? — спитав шериф Джон.

— Не знаю і не хочу його знов перевертати, щоб дізнатися. Стан відносно стабільний, треба просто дочекатися швидкої.

З Тімової рації почувся тріскіт. Шериф Джон сторожко дістав її з купи битого скла. Це була Венді.

— Тіме? Білл Віклоу помітив цих хлопців на дорозі Діп-Мідоу і погнався за ними з блимавкою.

— Венді, це Джон. Скажи Біллу, щоб діяв обережно. Вони озброєні.

— Вони вже під арештом, ось які вони. — Якщо раніше Венді була сонна, то зараз вона вже повністю прокинулась, і голос у неї був задоволений. — Вони хотіли втекти й покинули автівку. В одного зламана рука, другий прикований наручниками до «кенгурятника» на машині Білла. Поліція штату вже в дорозі. Скажи Тіму, що він не помилився, це таки «круз». Як Добіра?

— З ним усе буде добре, — відповів шериф Джон.

Тім у цьому був не певен, але розумів, що шериф звертається не лише до помічниці Ґалліксон, а й до пораненого чоловіка.

— Я віддав йому гроші з каси, — сказав Добіра. — Нас так навчили.

Попри все, він немов цього соромився. Дуже соромився.

— І правильно зробили, — сказав Тім.

— А той, що був зі зброєю, все одно в мене вистрелив. Потім другий розбив скло на прилавку. Щоб узяти…

Він знову закашлявся.

— Нічого не кажіть, — мовив шериф Джон.

— Щоб узяти лотерейні квитки, — закінчив Абсіміл Добіра. — Ті, що зішкрябуються. Їх треба повернути. Якщо вони не куплені, то вважаються власністю… — він кволо кашлянув, — штату Південна Кароліна.

— Не розмовляйте, містере Добіра, — відповів шериф Джон. — Припиніть перейматися цими клятими шкрябалками і побережіть сили.

Містер Добіра заплющив очі.

Наступного дня, поки Тім їв свій ланч на ґанку залізничного депо, туди під’їхав шериф Джон на персональній автівці. Він піднявся сходами і зиркнув на провисле сидіння вільного стільця.

— Як гадаєш, воно мене витримає?

— Є тільки один спосіб дізнатися, — відказав Тім.

Шериф Джон з осторогою сів.

— У лікарні кажуть, що з Добіра все буде гаразд. Із ним сидить брат, Ґутаал, він повідомив, що раніше вже бачив цих двох потолочей. Пару разів.

— Бо їм нада було точку зацінить, — мовив Тім.

— Точно. Я послав Таґа Фарадея, щоб він узяв свідчення в обох братів. Кращого за Таґа в нас немає, та ти й без мене знаєш.

— Ґібсон і Беркетт теж нівроку.

Шериф Джон зітхнув:

— Так, але ані Ґібсон, ані Беркетт не змогли би діяти так швидко і рішуче, як оце ти минулої ночі. А бідолаха Венді, мабуть, просто стояла б там із роззявленим ротом, а то й узагалі зомліла б на місці.

— Але диспетчерка з неї добра, — сказав Тім. — Вона просто створена для цієї роботи. Ну, з моєї точки зору.