Стивен Кинг - Інститут

Каліша підвелася, роззирнулася й побачила, що реш­та троє роблять те саме. Разом вони кинулись у кімнату відпочинку, повз кімнати, де більше не житиме жодна викрадена дитина. Двері розчахувалися й захряскувалися зі звуком якихось божевільних оплесків. Кілька автоматів у їдальні перевернулися, розсипавши снеки. Розбиті пляшечки наповнювали повітря гострим ароматом алкоголю. Двері на майданчик вигнулись і застрягли, але скло зникло, а вітерець кінця літа загнав усередину свіже повітря. Каліша потяглася до дверей і завмерла. На мить вона забула, що вся будівля розривається зсередини навколо них.

Перша її думка була, що інші таки втекли, може, через інші двері тунелю, бо осьде вони: Ейвері, Айріс, Гал, Лен, Джиммі. Донна і решта дітей з палати «А». Тоді усвідомила, що насправді бачить не зовсім їх. То були проєкції. Аватари. Як і величезний телефон, навколо якого вони кружляли. Він мав би розчавити батут і сітку для бадмінтону, але і те, і те було на місці, а сітчаста огорожа тяглася не за телефоном, а крізь нього.

Тоді і діти, і телефон щезли. Каліша усвідомила, що підлога знову піднімається і цього разу не збирається гупатись назад. Вона бачила, як розширюється ущелина між кімнатою відпочинку і краєм майданчика. Поки лише дюймів дев’ять, але росте. Їй довелося трохи підстрибнути, щоб вибратися назовні, ніби з другої сходинки.

— Ходімо! — крикнула вона решті. — Швидше! Поки ще можете!

Стекгаус почув крики з даху адмінбудівлі, і стрільба звідти припинилася. Він обернувся й побачив щось, що спершу не міг визнавати за правду. Передня половина піднімалася. Якась постать на фоні місяця стояла з витягнутими руками на даху й намагалася втримати рівновагу. То, напевно, Ґледіс.

«Це не насправді», — подумав він.

Але це було насправді. Передня половина піднялася вище, з хрустом і тріском відриваючись від землі. Будівля затулила місяць, тоді похилилася, ніби ніс величезного неповороткого гелікоптера. Ґледіс шугонула вниз. Стекгаус устиг почути її крик, перш ніж вона щезла в тінях. На адмінбудівлі Зік із лікаркою Річардсон покидали зброю і вхопилися за парапет, витріщаючись на видиво ніби зі сну: будівлю, що повільно здіймалася в небо, розсипаючи скло і шматки бетону. Вона потягла за собою більшу частину огорожі майданчика. Вода з відірваних труб полилася з-під розідертого дна будівлі.

З розбитих дверей кімнати для відпочинку Західного крила вилетів автомат для продажу сигарет і впав на майданчик. Джорджа Айлса, який, роззявившись, спостерігав за низом Передньої половини, що летіла в небо, він би розчавив, якби Нікі не вихопив його.

Шеф-кухар Даґ і доглядач Чед вибігли з-за дерев, повитягували шиї й витріщились, а їхні рушниці висіли в них у руках. Вони, напевно, припустили, що всі в розстріляному «субурбані» мертві, хоча радше взагалі забули про нього від зачудування й страху.

Тепер низ Передньої половини завис над дахом адмінбудівлі. Він підібрався до нього зі статечною й незграбною грацією канонерського човна Королівського флоту під вітрилом у легкий бриз. Ізоляція й дроти, кілька з яких ще іскрили, висіли, ніби відірвані пуповини. Вистовбурчений шматок труби зірвав корпус вентиляції. Зік і Фелісія Річардсон побачили це й кинулися до люка, крізь який вилізли сюди. Зік устиг; лікарка Річардсон — ні. Вона підняла руки над головою в захисному жесті, який був одночасно інстинктивний і жалюгідний.

І в ту мить тунель доступу — ослаблений роками недогляду й катаклізмічною левітацією Передньої половини — завалився, розчавлюючи дітей, які вже вмирали від хлоргазу й ментального перевантаження. Вони стояли в колі до кінця, і коли стеля ринула на них, Ейвері Діксон помислив одну останню річ, ясну й спокійну: як гарно було мати друзів.

Тім не пам’ятав, як виліз із «субурбана». Він намагався осмислити те, що бачив на власні очі: здоровенна будівля піднялася в повітря й ковзнула над меншою, затьмарюючи її. Він бачив, як людина на даху меншої будівлі підняла руки над головою. Тоді почувся приглушений хрускіт звідкись позаду цієї неймовірної ілюзії Девіда Копперфілда, піднялася величезна хмара пилу… і летюча будівля впала, наче брила.

Могутній удар струсонув землю, від чого Тім втратив рівновагу. Менша будівля — офісна, припустив Тім — не мала жодних шансів витримати таку вагу. Вона вибухнула назовні в усі боки, вивергаючи деревину, бетон і скло. Піднялося ще більше пилу, вдосталь, щоб затулити місяць. Сигналізація автобуса (хтось знав, що вона в ньому є?) завила ВІУ-ВІУ-ВІУ . Людина на даху, звісно, загинула, та й ті, хто залишився всередині, перетворилися на желе.