Стивен Кинг - Інститут

Тім натягнув свою бейсболку, тільки задом наперед, і ремінець прорізав йому чоло. Люк подумав, що Тім уже застарий, щоб так по-дитячому носити бейсболку, але вирішив змовчати. Подумав, що, мабуть, це Тім так себе підбадьорює.

— Евансе, ви одразу за нею підете, — розпорядився Тім.

— Ні, — відказав той. — Я з літака не зійду. Не впевнений, що зміг би, навіть якби схотів. У мене дуже болить нога. Не можу ступати.

Тім подумав над цим, перевів погляд на Люка:

— Що скажеш?

— Не бреше, — сказав Люк. — Йому доведеться зістрибувати сходами, а вони круті. Може впасти.

— Я взагалі тут не мав би бути, — промовив лікар Еванс. Велика сльоза викотилася йому з ока. — Я медик!

— Монстр ти медичний, — сказав Люк. — Ти бачив, як дітей топлять. Вони думали, що вже вмирають . А ти просто записував собі. Були діти, які померли через сильну реакцію на уколи, які ви з Гендріксом їм давали. А ті, хто вижив, насправді зовсім не живуть, правда? Я тобі так скажу: я б тобі зараз із задоволенням став на ногу. Нормально так, п’яткою.

— Ні! — запищав Еванс. Він зіщулився в кріслі й затягнув розпухлу ногу за здорову.

— Люку, — сказав Тім.

— Не хвилюйтеся, — відповів той. — Я хочу, але не зроблю цього. Якби зробив, то був би таким, як він. — Він перевів погляд на місіс Сіґсбі. — А от у вас вибору нема. Вставайте і вперед по сходах.

Місіс Сіґсбі нап’яла бейсболку «Паперової промисловості» і підвелася з крісла настільки гордо, наскільки могла собі дозволити. Люк уже рушив був за нею, але Тім його стримав.

— Ти за мною. Бо ти важливий.

Люк не сперечався.

Місіс Сіґсбі стала на поріг трапа й підняла руки над головою:

— Це Сіґсбі! Якщо там хтось є, не стріляйте!

Люк чітко перехопив Тімову думку: «Не така впевнена, як говорила».

Відповіді не було; жодного звуку зовні, тільки сюрчання, жодного звуку всередині, тільки тихе гудіння. Місіс Сіґсбі повільно спустилася сходами, тримаючись за поручні й намагаючись не наступати на поранену ногу.

Тім постукав у двері кабіни рукояткою «ґлока».

— Дякую, джентльмени. Хороший був політ. У вас іще один пасажир на борту. Забирайте його куди завгодно.

— У пекло найкраще, — сказав Люк. — В один бік, без права повернення.

Тім рушив сходами, остерігаючись можливого пострілу, — він не очікував, що місіс Сіґсбі отак викрикне й назветься. Варто бути обережним. Але не пролунав жоден постріл.

— Переднє пасажирське, — сказав Тім місіс Сіґсбі. — Люку, за нею. У мене буде пістолет, але ти мене прикриваєш. Якщо вона поворухнеться в мій бік, роби свої ментальні чари. Зрозумів?

— Так, — відповів Люк і сів позаду.

Місіс Сіґсбі сіла й пристебнула ремінь. Коли потяглася, щоб зачинити двері, Тім похитав головою.

— Ще ні. — Він став, однією рукою притримуючи двері, й потелефонував Венді, яка була в безпеці в бофортському «Еконо-Лоджі». — Орел приземлився.

— У тебе все добре?

Зв’язок добрий — вона ніби з сусідньої кімнати говорить. «Якби ж то», — подумав Тім, а тоді згадав, куди вони прямують.

— Поки нормально. Зв’яжуся з тобою, коли все закінчиться.

«Якщо зможу», — подумав він.

Тім підійшов до водійського боку й заліз усередину. Ключ лежав у тримачі для чашки. Він кивнув місіс Сіґсбі:

— А тепер можете й зачинити двері.

Так вона й зробила, обдарувавши його презирливим поглядом, й озвучила те, про що думав і Люк:

— Ви виглядаєте просто феєрично по-дурному, коли у вас кепка так натягнута, містере Джеймісон.

— Ну що тут скажеш, люблю Емінема. А тепер заткнися.

У темній будівлі «Паперової промисловості Мейну» чоловік колінкував перед вікнами і спостерігав, як засвітилися вогні «субурбана» й авто покотило в бік воріт, що стояли прочиненими. Ірвін Моллісон, безробітний фрезерувальник, був одним із позаштатних спостерігачів Інституту в Деннісон-Рівер-Бенді. Стекгаус міг наказати залишитися Ронові Черчу, але з досвіду знав, що давати наказ людині, яка може не скоритися, безглуздо. Краще використати шістку, яка просто хоче заробити кілька зайвих баксів.

Моллісон зателефонував за номером, заздалегідь запрограмованим у телефон.

— Поїхали, — повідомив він. — Чоловік, жінка і хлопець. У жінки на голові бейсболка, не зміг роздивитись обличчя, але вона стояла на вході літака й викрикнула своє прізвище. Сіґсбі. У чоловіка теж бейсболка, але повернута козирком назад. Хлопець саме той, який вам треба. На вусі в нього пов’язка і величезний синець на пів обличчя.