Стивен Кинг - Інститут

Ейвері Діксон тягнувся увсебіч у пошуках Люка, сподіваючись, що знайде його десь далеко, де він не зможе їм допомогти. Бо це означатиме, що принаймні одна дитина-раб Інституту в безпеці. Були вагомі причини думати, що решта з них загинуть, бо персонал цієї пекельної діри зробить усе, щоб не дати їм утекти.

Абсолютно все.

Тревор Стекгаус перебував у кабінеті далі по коридору від кабінету місіс Сіґсбі, крокував туди-сюди, бо був надто напружений, щоб сидіти. І це надовго, доки не почує новин від Джулії. Новини від неї можуть бути і добрі, і погані, але будь-які кращі за таке очікування.

Задзвонив телефон, але то була не традиційна мелодія стаціонарного і не брр-брр супутникового; то був владний подвійний гудок червоного екстреного телефона. Востаннє цей апарат дзвонив, коли в буфеті трапився той пиздець із близнючками і малим Кроссом. Стекгаус узяв слухавку й не встиг і слова промовити, як лікар Галлас заторохтів у вухо.

— Вони вибралися, ті, що дивляться фільми, точно, і, напевно, овочі також утекли, вони вирубили як мінімум трьох доглядачів, ні, чотирьох, Корінн каже, що думає, що Дерик Чеффітц мертвий, електр…

— ЗАТКНИСЯ! — загорлав у слухавку Стекгаус. А тоді, впевнившись (ні, не впевнившись, а сподіваючись), що Гекль його уважно слухає, промовив: — Зберись і поясни, що сталося.

Галлас, до якого від шоку повернулася якась подоба його колишньої раціональності, розповів Стекгаусові, що побачив. Коли історія добігала кінця, почала завивати загальна сирена Інституту.

— Господи, це ти ввімкнув, Еверетте?

— Ні, ні, не я, це, напевно, Джоан. Лікарка Джеймс. Вона була в крематорії. Ходить туди медитувати.

Стекгауса ледь не занесло туди, куди не хотілося, від химерного образу, що виник у голові: лікарка Джекль сидить, схрестивши ноги перед дверима печі, молиться за мир, — але він змусив себе повернутися до теперішньої ситуації: діти Задньої половини влаштували якесь повстання. Як це може бути? Раніше такого не траплялось. І чому саме тепер ?

Гекль іще говорив, але Стекгаус почув усе, що йому потрібно було.

— Слухай мене, Еверетте. Знайди всі оранжеві картки, які можеш, і спали їх, зрозумів? Спали.

— А як… як я маю…

— У вас же пічка, бля, на поверсі «Е»! — заревів Стекгаус. — Спали в ній, бля, хоч щось, окрім дітей!

Він поклав слухавку і скористався стаціонарним, щоб зателефонувати Фелловзу в комп’ютерний зал. Енді хотів знати, чому залунала сирена. Він говорив зі страхом у голосі.

— У нас певні проблеми в Задній половині, але я з цим розбираюся. Передай на мій комп’ютер відео з камер. Нічого не питай, просто зроби, що я кажу.

Стекгаус повернувся до свого ноутбука (чи раніше те одоробло теж так повільно завантажувалось?!) і натиснув «КАМЕРИ БЕЗПЕКИ». Він побачив буфет Передньої половини, здебільшого порожній… кількох дітей на майданчику…

— Енді! — гукнув він. — Не Передня половина, а Зад­ня ! Хулі ти, блядь…

Зображення перемкнулось, і він крізь плівку пилу на об’єктиві побачив Гекля, зіщуленого в себе в кабінеті, коли зайшла Джекль, мабуть, із перерваного сеансу медитації. Вона дивилася назад собі через плече.

— Добре, так краще. Далі я сам.

Стекгаус перемкнув зображення і побачив кімнату відпочинку доглядачів. Кілька скоцюрбилися там, зачинивши і, ймовірно, замкнувши двері в коридор. Жодної користі від них.

Клац — і з’явився головний коридор із синім килимом, на якому непритомно лежали мінімум троє доглядачів. Ні, четверо. Дон Гауленд сидів на підлозі біля кінозалу, притискаючи руку до верху уніформи, який весь просяк кров’ю.

Клац — і буфет, порожній.

Клац — і кімната відпочинку. Корінн Ровсон стояла на колінах біля Дерика Чеффітца, белькочучи до когось по рації. Дерик справді здавався мертвим.

Клац — і вестибюль з ліфтами, двері в одного з ліфтів саме починали зачинятися. Кабіна була завбільшки з ті, у яких транспортують пацієнтів у лікарнях, і її вщерть заповнили пожильці. Більшість роздягнуті. Значить, овочі з палати «А». Якби ж можна було зупинити їх там… замкнути…

Клац — і крізь ту довбану плівку пилу й бруду Стекгаус побачив інших дітей на поверсі «Е», близько десятка, що зібралися там перед дверима ліфта і чекали, доки ті прочиняться й випустять решту малих заколотників. Чекали біля тунелю, що веде в Передню половину. Недобре.

Стекгаус підняв стаціонарний телефон і почув лише тишу. Фелловз із того боку поклав слухавку. Проклинаючи змарнований час, Стекгаус знову набрав його.