Стивен Кинг - Інститут

— Складаним ножем, — доклалася Венді.

— Його батьки мертві, — підхопив Таґ. — Убиті. Ця частина історії — правда. Я перевірив. За тридев’ять земель, у Міннесоті.

— Але він каже, що місце, з якого він утік, — у Мейні, — додав Білл Віклоу.

Ешворт трохи помовчав, не відриваючи рук від стегон, переводячи погляд зі своїх працівників і нічного патрульного на хлопця на дивані. Розмова взагалі не потривожила Люка: він спав як убитий. Зрештою шериф Джон поглянув на свою зібрану правоохоронну команду.

— Я тепер починаю думати, що краще б залишився на вечерю з мамою.

— Ой, їй не дуже добре? — запитав Білл.

Шериф Джон проігнорував це запитання.

— Якщо ви всі тут трави не понакурювалися, мені хтось може дати зв’язну історію?

— Сідайте, — запропонував Тім. — Я введу вас у курс, а тоді, думаю, ми подивимось оце. — Він поклав флешку на диспетчерський стіл. — Потім уже самі вирішите, що робити.

— А ще, напевно, захочете подзвонити в поліцію Міннеаполіса або поліцію штату в Чарльстоні, — озвався Беркетт. — Або тим і тим. — Він смикнув головою в бік Люка. — Хай думають, що з ним робити.

Ешворт сів.

— З іншого боку, я радий, що приїхав раніше. Ніби щось цікаве, правду кажу?

— Навіть дуже, — підтвердила Венді.

— Ну добре. Зазвичай тут мало цікавого відбувається, якась пертурбація нам би не завадила. У Міннеаполісі копи думають, що він своїх старих уколошкав?

— Судячи з газет — так, — відповів Таґ. — Хоча вони в цьому дуже обережні, пишуть, що він неповнолітній і все таке.

— Він страшенно розумний, — сказала Венді, — але цілком приємний малий.

— Угу, з тим, наскільки він приємний чи неприємний, нехай розбираються інші, але наразі мені цікаво як ніколи. Білле, досить уже бабратися з тим годинником, поки не зламав, а краще принеси кок’-коли з мого кабінету.

Поки Тім переказував шерифові Ешворту історію, яку Люк розповів їм із Венді, поки загін Золотих наближався до гардівілльського виїзду з шосе І-95, де вони рушать до маленького містечка Дюпрей, Нік Вілгольм збирав дітей, які залишилися в кінозалі, в невеликій кімнаті відпочинку у Задній половині.

Іноді діти тримаються на диво довго; Джордж Айлс — тому наочний приклад. А іноді ламаються одразу. Саме це начебто трапилося з Айріс Стенгоуп. Те, що діти в Зад­ній половині називають відскоком, — недовготривала відстрочка головного болю після кіно — не сталося з нею після першого разу. Очі посоловіли, а нижня щелепа відвисла. Вона стояла під стіною опустивши голову, а волосся спадало їй перед очима. Гелен підійшла та обійняла її, але Айріс цього наче й не помітила.

— Що ви тут робите? — запитала Донна. — Я хочу назад у свою кімнату. Я хочу спати. Я ненавиджу кіновечори.

Голос її звучав жалібно, от-от розплачеться, але вона ще була присутня і при тямі. Те саме можна було більш-менш упевнено сказати про Джиммі й Гала. Вони здавалися напівпритомними, але не такими причмеленими, як Айріс.

«Більше жодних фільмів, — сказав Ейвері. — Ніколи».

Його голос лунав у Каліші в голові гучніше, ніж будь-коли, і це саме по собі доводило: вони дійсно разом сильніші.

— Сміливе передбачення, — висловився Нікі. — Особ­ливо від такого малого гівнюка, як ти, Ейвестере.

Гал і Джиммі всміхнулися на це, а Кеті навіть хихотнула. Лише Айріс здавалася зовсім втраченою, несвідомо чухаючи пах. Лена відволік телевізор, хоч там нічого й не показували. Каліша подумала, що він там, мабуть, роздивляється власне відображення.

«У нас мало часу, — сказав Ейвері. — Скоро хтось із них прийде, щоб розвести нас по кімнатах».

— Корінн, напевно, — сказала Каліша.

— Ага, — підтакнула Гелен. — Лиха Відьма Сходу.

— І що будемо робити? — спитав Джордж.

На мить Ейвері наче розгубився, і Каліша злякалася. Тоді цей хлопчик, який усього кілька годин тому думав, що його життя скінчиться в резервуарі з водою, простягнув руки.

— Беріться, — звелів він. «Ставайте в коло».

Усі, крім Айріс, рушили вперед. Гелен Сіммз узяла Айріс за плечі й посунула в нерівне коло, в яке всі стали. Лен жадібним поглядом через плече окинув телевізор, тоді зітхнув і витягнув руки.

— А, нахуй. Яка різниця.

— Правильно, нахуй, — підтвердила Каліша. — Втрачати все одно нічого.

Вона взяла Ленову праву долоню своєю лівицею, а ліву долоню Нікі — правицею. Айріс приєдналася останньою, й одночасно з тим, як вона з’єдналася з Джиммі Каллемом і Гелен обабіч, її голова різко піднялася.