Стивен Кинг - Інститут

Денні з Луїсом вигулькнули з літака, тримаючи по обидва боки довгий сталевий ящик. Вони знесли його по трапу й затягли всередину.

Місіс Сіґсбі зітхнула:

— Ну, цього варто було очікувати. Ми й очікували. Це ж маленьке місто, так? З маленькими правоохоронними органами?

— Та там дідько добраніч каже, — підтвердив Стекгаус. — І це чудово. І це ще не все. Наш чоловік каже, що шериф водить великий сріблястий пікап «Титан», і він не був припаркований перед відділком чи на майданчику для працівників поруч. Тож Голлістер про­йшовся до місцевої цілодобової крамниці. Каже, що чурки, які там працюють, — це його слова, не мої — усе про всіх знають. Той, який був на зміні, розповів йому, що шериф заїжджав і взяв пачку «Свішер-світс» [112] «Swisher Sweets» — марка сигар. , сказав, що їде відвідати маму, яка чи то в притулку, чи то в госпісі, чи щось таке в сусідньому місті. Але сусіднє місто десь миль за тридцять.

— І яким чином це нам допомагає? — Місіс Сіґсбі обмахувала блузкою собі шию.

— Я не впевнений, що копи в такому загумінку, як Дюпрей, дотримуватимуться протоколу, але якщо так, то вони просто триматимуть малого в себе, доки не прибуде біґ бос. Він і вирішуватиме, що робити далі. Скільки часу вам туди їхати?

— Дві години. Можна й скоріше, але ми веземо багато забавок, тому було б нерозумно перевищувати швидкість.

— Правильно кажеш, — сказав Стекгаус. — Послухай, Джуліє. Селюцтво Дюпрея може в будь-який час зв’язатися з копами Міннеаполіса. А то й уже зв’язались. У будь-якому разі це не має значення. Ти ж розумієш, так?

— Звичайно.

— Про будь-який безлад, з яким доведеться розібратися, будемо думати потім. Наразі нам треба вирішити питання заблукалого малого.

Стекгаус мав на увазі вбивство, і цього, напевно, не минути. Убити Елліса і будь-кого, хто заважатиме. Такий безлад неминуче потягне за собою дзвінок з Нульового телефона, але якщо їй вдасться переконати той шепелявий голос на іншому кінці, що проблему вирішено, мабуть, вдасться зберегти життя. А може, навіть роботу, хоча вона цілком може обійтись життям, якщо до цього дійде.

— Я знаю, що робити, Треворе. Дай мені це зробити.

Місіс Сіґсбі завершила дзвінок і пішла всередину. Вентиляція повітря в невеликій кімнаті очікування вдарила їй по спітнілій шкірі, ніби ляпас. Усередині чекав Денні Вільямс.

— Усе готове? — запитала вона.

— Так, мем. Готові до рок-н-ролу. Беру керівництво на себе, як тільки ви скажете.

Під час польоту з Ері місіс Сіґсбі здебільшого сиділа у своєму «айпаді».

— Ми ненадовго зупинимося на виїзді 181. Там я й передам керівництво тобі. Підходить?

— Цілком і повністю.

Решта стояли на вулиці. Жодних чорних позашляховиків із затонованими вікнами, лише три «мамські» фургони непримітних кольорів: блакитного, зеленого і сірого. Сирота Енні була б розчарована.

На виїзді 181 загін Золотих з’їхав з платного шосе й потрапив у типову глухомань. Там була заправка і «Ваффл-гауз», і все. Найближче місто, Латта — за дванадцять миль. Через п’ять хвилин після того, як вони проїхали повз «Ваффл-гауз», місіс Сіґсбі, що їхала попереду в головному фургоні, наказала Денні зупинитися біля ресторану, який виглядав так, наче збанкрутував ще тоді, коли Обама вперше став президентом. Навіть знак «ВЛАСНИК ПОБУДУЄ ПІД ОРЕНДАРЯ» був занедбаним.

Сталевий ящик, який Денні з Луїсом винесли з «челенджера», відкрили, і Золотий загін озброївся. Семеро Рубінових і Опалових узяли по «ґлоку-37», пістолету, який вони брали з собою в місії реквізиції. Тоні Фіззале також вручили цей пістолет, і Денні вдоволено відзначив, як Тоні одразу ж пересмикнув затвор, щоб упевнитися, що патронник порожній.

— Кобуру було б непогано, — сказав Тоні. — Не хочеться закладати його ззаду за пояс, як якийсь бандюга з МС-13 [113] MS-13 — міжнародне злочинне угруповання, засноване іммігрантами з Сальвадору в Лос-Анджелесі в 1970-х. .

— Наразі просто заховай під сидіння, — порадив Денні.

Місіс Сіґсбі й Вайноні Бріґґз вручили по «зіґ-зауеру П238», достатньо компактному, щоби вмістився в сумочці. Коли Денні запропонував ствол Евансу, лікар підняв руки й на крок відступив. Том Джонс із Опалових зігнувся над переносним арсеналом і дістав дві штурмові гвинтівки «ейч-кей-37».

— А як щодо цього, лікарю? Магази на тридцять куль, вб’є корову крізь стіну хліва. Маємо ще кілька світло­звукових.

Еванс похитав головою.

— Я тут з примусу. Якщо плануєте вбити малого, я взагалі не знаю, для чого я тут здався.