Ингрид Нолль - Аптекарка

Павел вивільнив праву руку під масою Дітера і схопив ножа. Та в мить, коли він намагався взяти його зручніше, Дітер знепритомнів і впав просто на лезо.

Коли Павел із зусиллям підвівся, він наказав:

— Викликай поліцію!

Я одразу ж кинулася до телефону.

Здригаючись, повернулася в зимовий сад, де мене обійняв Павел. Немов Гензель і Ґретель, ми мовчки обхопили одне одного й намагалися заспокоїти, знову і знову погладжуючи одне одному спину. Ми обоє не наважувалися кинути погляд на тяжкопораненого.

Коли приїхала поліція і швидка, ми були не в змозі нормально відповідати на запитання. Мені вкололи заспокійливе. Павел відмовився.

Парамедики, які нещодавно забирали Левіна, дали важливі свідчення, що в цьому домі перед тим уже було якесь непорозуміння; на жаль, це кинуло на мене негативну тінь, адже я не розповіла правди про поранення Левіна.

Після того, як у зимовому саду все відфотографували та зібрали сліди, нам з Павелом довелося їхати на дільницю, щоб підписати протокол. Лікар задокументував сліди від стискання у нас на шиях.

Нарешті нам дозволили піти. Я попросила Павела залишитися в мене, бо в жодному разі не хотіла зараз бути одна. Та це було неможливо, адже його вже мучили тривожні думки про дітей.

— Я зателефоную тобі зранку, — пообіцяв він. — Тоді побачимо, як бути далі.

Щоб трішки заспокоїтися, я провела решту ночі за поливанням квітів у зимовому саду. Карликова кокосова пальма та колюча молочая рідко потребували поливу; рослини з Гаяни, навпаки, вимагали тепла, вологого повітря, так само рясно я поливала й південноамериканську багатоніжку. Мій зимовий сад, уже стільки разів осквернений, мав отримати всю ласку й догляд, на які я була здатна; проте Тамерлан та орхідеї дивилися на мене з докором і помітно страждали.

— Сніг у новорічну ніч не приносить грошей зусібіч, — злорадно підкреслила моя сусідка по палаті.

Я ненавиджу дурні приказки, особливо коли вони недоречні. Я дала відсіч:

— Старе і мале — однаково дурне.

Її це не зачепило.

— Парфуми? — запитала вона.

Напевно, від мене тхнуло.

— До нас сьогодні навідується головний лікар? — запитала я, бо вона парфумилася особливо інтенсивно.

А втім, бажаний лікар не прийшов, натомість заявився доктор Кайзер. Ми не були до нього особливо люб’язні, адже він нещодавно викреслив з нашого раціону каву. Нічна медична сестра проговорилася, що через гучні розмови ми ніяк не могли заснути. Він знову ж таки безсердечно відрубав усі мої запитання: він, мовляв, сам знає, що мені краще.

— Можливо, ви знехтували той факт, що я — фармацевт, — сказала я з почуттям гордості.

Ґергард Кайзер належить до числа тих людей, які одразу ж поступаються.

Роземарі задоволено слідкувала за тим, як я поставила його на коліна.

Пізніше їй на думку спало ще дещо:

— Сніг і лід на Новий рік приносять клопіт на поріг…

— Це лише частково так, — відповіла я. — Бо хто захоче після безсонної ночі відкидати сніг? Але мені таки довелося це зробити, поруч не було жодного чоловіка.

Виконавши мітлою та лопатою цей обтяжливий громадянський обов’язок, я вирішила взяти Тамерлана і знову забратись у ліжко. Телефон залишила поза межею чутності, щоб уберегтися від добрих побажань своєї родини. Не хотіла чути й про стан Дітера чи Левіна.

У житті кожної людини існує прихисток, куди вона тікає, коли їй погано: гадаю, найважливіший із них — ліжко. Коли мені вже геть нестерпно, то лише воно слугує панацеєю від усіх проблем. Звісно ж, я не раз піддавалася спокусі — лікарських препаратів довкола не бракувало — щоб викликати сон штучними засобами. Доріт не може заспокоїтися без валіуму — то для мене завжди був застережний приклад. Здебільшого мені вдавалося позбутися безсоння за допомогою чаю, валеріани чи інших безпечних домашніх засобів.

Люди кажуть, що сон і смерть — це брат і сестра. Очевидно, мій потяг до ліжка — далеко не найкраща позиція, а специфічний вид порятунку душі. Якщо лежати досить довго, то здебільшого прокидаються нові життєві сили.

Мені треба було потурбуватися про багато справ. Під час розлучення Левін, імовірно, висуне фінансові претензії. Як на мене, то хай забирає собі частину акцій та цінних паперів; половину статків та вілли мені цілком вистачить. Чи варто ставати самостійною? Я б могла жити зі своєю дитиною у верхніх приміщеннях, а внизу відкрити аптеку. Чи могла б я собі дозволити няню? Мої батьки, мабуть, знову до нестями перехвилюються через моє нове життя.