Ингрид Нолль - Аптекарка

Чи варто було відмикати шухляду ножем? Чи Дітер мав ключа? Більш правдоподібним було те, що він його десь заховав. Я сіла в одне з просиджених крісел й замислилася над тим, де можна було б сховати крихітний предмет. Можливо, за тією жахливою олійною мазаниною?

Я пережила справді незрівнянний тріумф, коли зняла зі стіни майже чорний пейзаж пустища й виявила ключ. Без зайвих пошуків та копирсання я розгадала велику таємницю, немов справжній детектив, лише за допомогою власної уяви.

Долаючи страх, я відімкнула шухляду. Краще б я її не висувала, адже в мене не було ні найменшого бажання зірвати маску з подвійного агента.

З першого погляду я помітила у відкритій пачці цигарок гроші. То були долари. Рівно половина від суми, яку я обміняла.

У лікарні бувають дні, коли лежиш самотньо в ліжку, немає ані відвідувачів, ані листів; іншого ж дня вони приходять юрбами, так що під вечір більше не залишається сил.

В один з таких днів першою до мене завітала моя давня подруга Ортруд, щодо якої маю припущення, що вона мене не зносить, адже я завжди була краща за неї. На жаль, я до сьогодні не знаю, скільки вона заробляє. Моя директорка перетворила це на таку таємницю, аж у мене виникає підозра, що в тої зарплата таки вища. Зрештою, то були дві спортсменки, які надибали одна одну: керівниця — затята вершниця, а моя колега — хокеїстка. Щопонеділка вони демонстрували одна одній свої синці. Мозолиста поверхня її долоні під час рукостискання в неприємний спосіб нагадала мені про її захоплення.

— Гелло, що ти тут забула? — сказала Ортруд і звільнилася від букета запорошених сухоцвітів.

Я зраділа, коли вона пішла. Щоправда, я була вдячна їй за одну пораду з дитячим харчуванням. В аптеці було мало їстівного для щоденного вжитку. Але з персикового пюре для немовлят, з додаванням вершків та кількох свіжих ягід, виходив вишуканий десерт, до того ж за ціною виробника.

— У мене була подруга, — повчала пані Роземарі Гірте, — яка оживляла сухі квіти спреєм для волосся, звісно ж, без хлорфлуорокарбонів.

Пані Рьомер, Павел, Коля, Доріт і Ґеро наповнювали собою нашу палату в цей день. Мою сусідку вперше відвідав чоловік. То був аптекар на прізвище Шредер.

Зрештою, усіх не надто галантно проганяв доктор Кайзер. По тому я практично не мала сил на розповідь.

Виявлені в шухляді Дітера гроші збили мене з пантелику. Я прокручувала в голові різні пояснення. Найменш імовірно, що то були особисті заощадження Дітера. Усе радше скидалося на те, що він хотів обвести мене навколо пальця. З Левіном спілкувався лише Дітер, тож уся та дика історія, яку він мені повідав, напевно, була брехнею. Але якби мій коханий мав намір змитися з грішми, то взяв би з собою всю суму. Якщо ж він мені збрехав, то це мало спливти після повернення Левіна.

Розгадка крилася в тому, що вони обидва були спільниками. Історія зі збитою жінкою могла бути правдою, адже не суперечила манері їзди Левіна. Можна було повірити й у те, що Дітер мав привезти в Марокко заставу. Але з доларами в столі точно щось нечисте.

Ну за що мені таке? Я чортихалася. Чому мені знову і знову траплялися якісь негідники? Добре, що не надала Левіну доступу до свого рахунку. У легальний спосіб мій чоловік не зміг би розпоряджатися моїм майном.

«Вам так просто мене не здолати, — думала я тоді. — Я значно мудріша за вас». Але вже від самої думки про те, що моє життя могло бути в небезпеці, ставало моторошно. У відкритій битві я точно не мала шансів, краще було б здаватися милою й дещо наївною. Чи, може, ліпше зробити благородний жест і віддати Левіну мій дім та мої статки?

«Гроші змінюють характер, — спало мені на думку. — Раніше я менше переймалася матеріальним речами, була скромною у своїх потребах». Та не встигла розбагатіти, як зрозуміла, що раніше помилялася.

Наступного дня зателефонував Дітер. Усе пройшло гладко, вони вже в ексклаві Сеута на північному узбережжі Африки. Наступного дня чоловіки збиралися сісти на пором до міста Альхесірас на півдні Іспанії.

Левін узяв у нього слухавку й щиросердечно заговорив:

— Золотце, слухай, я розумію, що ти гніваєшся. Але якби ти знала, крізь що мені довелося пройти… Буде дуже погано, якщо ми з Дітером затримаємося тут на півдні на кілька днів і трішки відпочинемо?

Я вдала невеличку образу й велике занепокоєння, а тоді по звуках відчула, як Левін, зітхаючи з полегшенням, запалив цигарку.

Тепер у мене буде ще кілька днів, щоб розробити стратегію. Я вдруге піднялася сходами. Можливо, був якийсь знак, який я проґавила. Тамерлан покрався за мною й одразу ж умостився на оббитому зеленим кріслі, поверхню якого роздряпав до мохоподібного рельєфу.