Ингрид Нолль - Аптекарка

Пані Гірте хропіла.

Однієї неділі мене відвідала Доріт, подруга юності. Вона має змогу приходити тільки тоді, коли Ґеро приглядає за дітьми. У розпал наших теревенів зайшов лікар. Доріт для годиться вийшла в коридор. Звичайні стандартні запитання: «Усе гаразд? Є проблеми з розширенням вен? Болять шви?»

— Коли мені можна буде додому? — запитує пані Гірте.

Черговий лікар неохоче приймає такі рішення, вона мала б це знати. Кинувши погляд на пляшку з сечею, він іронічно відповідає:

— Невже ви хочете, щоб вас виписали з лікарні з постійним катетером?

Коли опісля Доріт знову сиділа біля мене, я розповіла їй, що ми терпіти не можемо доктора Кайзера, на відміну від доктора Йоганнсена, головного лікаря — дивним чином, але і пані Гірте кивнула на підтримку моїх слів.

— Але він дивиться в очі довше ніж дві секунди, — розповідала я Доріт, — а ти сама знаєш, як легко в такій ситуації закохатися.

Подруга засміялася, а тоді чи то нахабно, чи то навпаки по-дружньому втягла до розмови й пані Гірте.

— Гелла має рацію, чи не так?

Моя зачахла сусідка щось пробурмотіла, тоді дістала газету «Вельт ам Зоннтаґ» і взялася за читання розділу новин про економіку.

Про свою сім’ю можна розповідати днями чи, як у нашому випадку, годинами, але більшість жінок воліють краще слухати історії про чоловіків. Я виходжу з того, що пані Гірте залишилося вже не так довго бути на цьому світі, тож вона не зможе десь про це проговоритися. Тому я вирішила подарувати їй ще кілька бентежних, безсонних годинок. Здебільшого вона ніяк не коментує мої розповіді, але якось із її уст злетіло:

— Та ви божевільна.

Це мене розважало; я б залюбки трішки провокувала цю стару каргу. Отож з усіма деталями я розпочала розповідь про Левіна.

Коли ми почали зустрічатися, я вірила, що прийшов кінець фазі, коли я була рятівницею чоловічих душ. То був цілком нормальний хлопець, хоч і молодший за мене на кілька років і ще досі навчався, але за всіма ознаками відповідав суспільним нормам. Десь у глибині душі я думала про весілля, про дітей, але ніколи не висловлювала своїх думок уголос. Молодому чоловікові треба дати час.

Справи Левіна не завжди йшли добре, але натомість він не брався одразу ж за злочинне ремесло чи починав колотися, пиячити або навідуватися до повій. Він дуже страждав від того, що його мати майже одразу після раптової смерті батька переїхала з новим чоловіком до Відня. Недалеко від Гейдельберга, якихось півгодини від нас, мешкав живучий дід, у якого завжди був поганий настрій. Свого внука він використовував радше як слугу, коли треба було порізати м’ясо чи кудись відвезти діда машиною.

Я познайомилася з Левіном, підшукуючи собі вживане авто.

Для мене цінність автомобіля десь така ж, як і пральної машини. Окрім ціни та пробігу, мене цікавить лише колір — він має бути стриманим.

Коли я ходила подвір’ям автодилера, довкола машин крутився довгий, мов жердина, молодик і читав інформацію, яка була видрукувана на картонних табличках і поставлена на панель за лобовим склом. Я не розглядала цього юнака, натомість шукала продавця, бо потребувала консультації.

— Оцей так собі нічого, — промовив молодик і вказав на кабріолет.

Я похитала головою.

— Ви вже колись їздили у відкритому авто? — запитав він. — Чи відчували, як вітер віє довкола вашого красивого носика?

Я перелякано глянула на нього.

— Скільки вам запропонували за ваше старе авто? — запитав він.

— Дві тисячі, — відповіла я й одразу ж розсердилася сама на себе.

Коли ми разом зайшли до автомобільного салону, я довірила всю справу йому. На жаль, я соромлюся торгуватися. Левін же навпаки — махлював, немов продавець коней. Я була зворушена результатом, хоча, якщо чесно, не хотіла такого несерйозного автомобіля.

Проти власної волі за якусь мить я таки сиділа під час пробної поїздки на місці поруч із водієм. Левін був за кермом, а продавець із заднього сидіння горланив мені у вухо переваги цього авто.

— Чому ви коротко підстригаєте свої білі локони? — запитав Левін. — Це ж, мабуть, так прекрасно, коли вони розвіваються…

— Самі собі купіть кабріолет, якщо він вам аж так подобається. І розпускайте своє власне біле волосся за вітром…

— Для нас, студентів, це недосяжна мрія.

То он як пояснити ту вбогу куртку-бомбер, придбану на секонд-хенді. Бідолаха.

Через дві години занадто червоний кабріолет стояв перед вікнами моєї квартири, а я підписала договір про купівлю автомобіля на виплат.