Ингрид Нолль - Аптекарка

— А Марґо?

— Раніше — так, зараз — ні. Я дав їй роботу в діда, щоб Дітер бачив мої добрі наміри. Але я точно знаю, що він неабияк розсердиться через її мізерну зарплату.

Мізерною ту зарплату точно не назвеш, адже Марґо не була якоюсь старанною кваліфікованою працівницею, а лише досить невмілою потіпахою. Так чи інакше, я відчула полегшення, що її стосунки з Левіном були не амурні.

— Твій дід запланував так, що ти зможеш отримати спадщину лише після складання державних іспитів, — сказала я. — Тож його смерть зараз не матиме сенсу.

— Він іще не ходив до нотаріуса, — відповів Левін. — Тому треба діяти швидко.

У розпачі я намагалася відшукати нові аргументи.

— Ти ніколи не стримаєш злочинця від подальших шантажувань, навіть якщо заплатиш йому названу суму.

— Дітер не такий, — заперечив Левін. — Навіть серед наркоторговців існує кодекс честі. Він ніколи мене не зрадить, а калікою зробити якраз може.

— Продай «порше», — запропонувала я йому. — Якщо тобі пощастить, то його задовольнить сума від продажу.

— Гаразд, — сказав він, — бачу, що ти хочеш чоловіка, якого тобі доведеться зішкрябувати зі стіни кулінарним шкребком.

Я втратила самовладання і прогарчала:

— Ну, тоді дай отруту цьому лиховісному Дітеру!

Левін присвиснув крізь зуби. Потім навів багато різних аргументів, найважливіший з яких полягав у тому, що його ідеальний метод не спрацьовує з молодими людьми. До того ж, здавалося, що в ньому немає відвертої ненависті до Дітера, натомість своєму дідові він власноруч ладен був скрутити шию.

У мені ж вирували повністю протилежні почуття.

Коли під час розповіді я дійшла до цього пікантного місця, то стурбовано повернулася до пані Гірте. Вона вже спала, тож я могла продовжувати без жодних застережень.

Левін зрештою таки втаємничив мене в подробиці свого геніального плану, який аж ніяк не міг обійтися без тих крихітних пігулок отрути. Мушу визнати, що ризик був невеликий. Мій страх стати співучасницею зменшився. Проте огиду та свої моральні докори подолати вдалося не так швидко. Хоч я й усвідомлювала, що стара людина з хворим серцем не може розраховувати на довге життя, але ніхто не мав права «розпоряджатися долями», як казав Левін і його дід.

Левін продовжував ділитися своїми роздумами:

— Він не відчує болю, помре за лічені секунди, сімейний лікар з розумінням сприйме його смерть і видасть відповідне свідоцтво, нічого не запідозривши. До речі, я знайомий з його лікарем, той теж уже не молодого віку… Звісно, це не може статися у вихідні, адже тоді викличуть стороннього парамедика, реакцію якого важко передбачити.

Я мала б згадати людей серед родичів чи друзів, які бажали швидкої смерті: впасти мертвим, без лікарні, катетерів і апаратів. Хіба ж не краще посприяти Герману Ґраберу такою безболісною смертю, ніж спостерігати, як він місяцями страждає в лікарні?

— А Марґо? Якщо вона щось запідозрить?

— А що вона? Тут нема чого хвилюватися: її обдарування точно не лежить в інтелектуальній площині. Вона знає, що в нього хворе серце, тож коли знайде труп, буде горланити й викличе лікаря, як і годиться в таких ситуаціях.

— А її чоловік? Невже Дітер не зможе додати два плюс два, якщо твій дідо раптом помре в такий підхожий для тебе момент? І чого взагалі Марґо його боїться?

— У неї достатньо причин його боятися. Вона зраджувала йому не лише з його найкращим другом, але й з його братом; про це все дізнається Дітер. Але йому байдуже, від чого помре дідусь, він хоче грошей, а тоді — ми квити.

Для мене це був усе ще простий мисленнєвий експеримент, коли ми разом обстежували різні пробірки з отрутами. Якщо я чогось не знала напевне, Левін перевіряв у медичному підручнику, а тоді вирішував.

— А отрута ще діє? — запитав він. — Мабуть, було б доречно спершу її перевірити.

На цих словах він звернув погляд на Тамерлана.

Я мало не вибухнула, але він одразу ж сказав:

— Я пожартував.

— Після препарування каріозної порожнини я покладу до неї тимчасовий наповнювач, — повчав Левін.

Хоч я це знала, але все одно запитала (бо мені подобалося, коли Левін щось пояснював, як науковець):

— А що таке каріозна порожнина?

— Це дефект зубної емалі, — відповів Левін і дуже зрадів, що з його багатосеместрового навчання стоматології нарешті хоч якась користь.

Мій погляд упав на прекрасне фото дідової вілли, яке Левін повісив на кухні. Більше, ніж його витончені промови, мене переконала ця німа картина: там моє місце, а не в орендованій квартирі без балкона і саду. Новий будинок Доріт (значно дорожчий, ніж було заплановано) і поруч не стояв.