Джо Хилл - Пожежник

Вона поринула у крижану чорну воду, що огорнула її пекучим холодом, наче смерть, наче раптове самозаймання. Тисячі срібних бульбашок завирували довкола неї в шаленому водокруті. Гарпер випірнула, давлячись повним ротом солоної води.

Полум’яний вогненний птах з розпашілими блакитними очиськами і неосяжним розмахом крил розтулив дзьоба і, здавалося, заклекотав. Чоловіча постать, огорнута саваном полум’я, нестямно задриґалася перед істотою. Капітанська рубка палала. Над нею струменіли клуби сірого диму. Судно рухало далі, лишаючи їх позаду, віддалившись вже майже на сотню футів.

Гарпер в обличчя ляснула хвиля, осліпивши й оглушивши. Жилет шарпав її у скаженої водоверті. Вона затерла руками очі, повертаючи зір, саме вчасно, аби побачити, як «Меґґі Атвуд» розірвало: полум’я, певно, дісталося балонів з пропаном. За спалахом сліпучого білого світла пролунав оглушливий вибух, який налетів на Гарпер, із силою відсмикнувши її назад. Отямившись, вона зрозуміла, що з носа струмить кров.

Над рештками потрощеного судна здіймалася в небо сліпуча вогненна вежа. З колони полум’я виринув птах, велетенське богоподібне створіння. Птах змахнув крилами і зринув у затягнуте хмарами небо. Кружляючи, істота виводила велике червоне кільце світла над ними. Гарпер воно здалося водночас прекрасним і жаским, первісним і в той же час тріумфальним.

Птах кружляв раз по раз, і хоч істота була високо над ними, Гарпер відчула на своєму обличчі жар. Тоді птах похилився набік — почав поволі відлітати геть, змахуючи крилами й лишаючи охоплений вогнем потрощений катер позаду.

Гарпер дивилася птахові вслід, коли зловила себе на думці, що їй чомусь не так холодно у стегнах. Їх огортало якесь липке, неприродне тепло.

У неї відійшли води.

Вода вже не здавалася такою буремною, коли Гарпер опинилася в ній. Жилет ніжно підіймав її на гребні хвилі, а тоді вона поволі скочувалася буруном донизу. Ці рухи ледь не заколисували дівчину, вона геть не відчувала морської хвороби. А може, їй просто було байдуже, настільки вона змерзла. Жінка не відчувала кінцівок: ані ніг, ані рук. Ніяк не могла припинити клацати зубами.

Рене закліпала очима й почала хапати ротом повітря, струшуючи головою. Жінка роззирнулася, кидаючи навсібіч злякані погляди. Окуляри Рене загубила.

— Що? Ми перекинулися? Ми...

Хвиля ляснула їй у лице. Жінка наковталася трохи води, закашляла, давлячись.

Гарпер насилу підпливла до жінки і взяла її за руку.

— Еллі! — прокричала вона. — Еллі, ти де?

— Тут! — вигукнула дівчина десь позаду Гарпер.

Шалено перебираючи ногами і змахуючи руками в повітрі, Гарпер поволі розвернулася на голос Еллі. Дівчина незграбно пливла до неї, тягнучи за собою брата за край жилета. Малий і досі спав; його пухке гладеньке обличчя було спрямоване до неба.

— Г-Г-Господи, — сказала Рене, опанувавши себе. — Т-т-так х-х-холодно . Що... що?

— Тебе нак-к-качали. Рагу. Хотіли нас убити. Джон. Джон, — Гарпер мусила спинитися і перевести подих.

Замість пояснювати на словах, Гарпер просто тицьнула пальцем на те, що лишилося від катера. Ніс судна вже пішов під воду, корма здійнялася в повітря. Великі іржаві лопаті гвинта, обвішані водоростями, повільно оберталися у темряві. Полум’я тріскало й шипіло, поки «Меґґі Атвуд» поволі занурювалася у воду. Стовп густого чорного диму здіймався в нічне небо. Тоді Гарпер перевела палець з охоплених полум’ям решток судна на Фенікса, від якого тепер лишилася тільки яскрава жовта цятка сяйва вдалині, подібна до світіння пасажирського літака.

Рене дивилася на неї геть розгублено. Дія дурману й досі не вивітрилася цілком, подумалося Гарпер. Жінка зараз навряд чи в стані скласти найпростіший логічний ланцюжок.

До них підпливла Еллі, взяла Гарпер за руку. Тепер вони трималися вервечкою, усі четверо, борсаючись у темній крижаній воді. З рота Гарпер йшла пара. А може, то був дим.

— Ми помремо, — проскімлила Еллі. — З-з-замерзнемо на смерть.

— С-співайте, — вимовила Гарпер.

Еллі недовірливо зиркнула на неї.

Гарпер підвищила голос і завела:

— In every j-job that must be done, there is an element of fun! Find the f-f-fun and, snap! The job is a game! [183] «У кожному завданні криється забава / Ти ту забаву віднайди, і бац! / Усе завиграшки дається! / За що б не брався ти, усе вдається!» — рядки з пісні «Ложечка цукру» ( англ. «A Spoonful of Sugar») з мюзиклу «Мері Поппінс» 1964 року.

— Нащо? — запитала Еллі. — Нащо? Це т-т-тупо ! Все скінчено. Є якась різниця, чи померти за д-д-десять хвилин, чи за д-д-десять годин? Ми тут усі потонемо.