Даніель Коул: Лялька

Бакстер потягнулася вправо, але ліва рука обмежувала її рухи. Вона сковзнула пальцями по металу. Вигнула спину, бажаючи, щоб її рука вивихнулася, зламалася, що завгодно, лише щоб дотягтися іще на кілька міліметрів.

Калюжа, в якій вона сиділа, збільшилася вдвічі за кілька секунд. Вона розчаровано застогнала і знову притиснула ліктя, щоб зупинити кровотечу, лише даремно обмінявши сім секунд марних спроб на кілька хвилин свого життя.

Массе кинув своє довге пальто на одну з лавок. Під ним він був одягнений у ту ж таки сорочку, штани та черевики, що й тоді, коли Вульф знайшов його на Ґолдгавк-роуд. Це було його маскування. Коли двоє міцних чоловіків зіткнулися на якусь мить, Вульф ще й досі важко дихав. Як же мізерно він переважав у вазі та об’ємах, тоді як Массе був немов зліплений із самих лише м’язів.

— Усе це могло мати такий різний кінець, — проскреготів Массе, з натяком на жалкування в голосі.

У поспіху евакуації хтось залишив зверху на стосові паперів дорогу на вигляд чорнильну ручку. Коли Массе продовжив, Вульф змінив позицію, акуратно піднявши умовну металеву зброю.

— Я знаю, де ти був учора… на площі Піккаділлі.

Гнів Вульфа змінився здивуванням.

— Я хотів побачити, чи зможеш ти це зробити, — сказав Массе. — Але ти слабкий, Натане. Ти був слабким учора. Ти був слабким того дня, коли не зміг добити Наґіба Халіда, і тепер ти теж слабкий. Я бачу це в тобі.

— Повір мені, якби ти не ворухнувся…

— Я не рухався, — перебив Массе. — Я спостерігав за тим, як ти панікуєш. Я спостерігав, як ти пробіг повз мене. Мені було цікаво, ти й справді не помітив мене, коли я стояв прямісінько перед тобою, чи просто не забажав помічати?

Вульф похитав головою. Він намагався згадати ту мить, коли загубив Массе в натовпі. Він мав хоробрість покінчити з ним. Массе просто зараз маніпулював ним, змушуючи сумніватися у собі.

— Тож, мабуть, ти бачиш марність усього цього? — м’яко продовжив Массе.

Він зупинився.

— Бо ти мені подобаєшся, а це і справді так. Я збираюся запропонувати тобі вибір, якого не мав ніхто із твоїх попередників: ти можеш стати навколішки й даю слово, я зроблю все чисто. Ти нічого не відчуєш. Або ти можеш боротися, і все стане неприємним.

Вульф витримав такий же спраглий погляд, яким він часто був у Массе.

— Передбачливо, як завжди, — зітхнув Массе, піднімаючи свого меча.

Бакстер мусила зупинити кровотечу. Поки за нею спостерігав Массе, вона не наважувалася навіть спробувати. Тепер вона могла хоча б контролювати її. Якби він зрозумів її наміри, то зробив би все, щоби крововтрату було неможливо відновити.

Не зрушуючи ліктя, тремтливими руками вона спромоглася розстібнути пасок. Глибоко вдихнувши, Бакстер витягла його з-під себе й обмотала навколо ноги, якраз над раною. Попри нестерпний біль, вона все міцніше й міцніше затягувала пасок, аж доки кровотеча не зменшилася до цівки.

Вона все ще втрачала кров, але тепер знову могла діяти руками.

Массе на крок наблизився до Вульфа. Вульф відступив назад. Ще один крок. Вульф відкрутив неочікувано важкий ковпачок із чорнильної ручки, поклавши великий палець якраз під пером, і виставив його перед собою, неначе ніж.

Массе рвонувся вперед, несамовито замахуючись смертельним артефактом. Вульф притиснувся до стіни позаду. Массе замахнувся знову, лезо розсікло повітря в кількох дюймах від обличчя Вульфа, але від сили власного удару Массе втратив рівновагу. Вульф ризикнув кинутися вперед і вдарити Массе ручкою в передпліччя, а потім знову відступив на безпечну відстань.

Массе закричав і оцінив поранення, зачарований, спокійно тикнувши свіжу рану.

Цей момент холоднокровності проминув як центр урагану, коли, розлючений, він замахнувся знову. Вульф відступив у куток, несвідомо розвертаючи й ухиляючи своє тіло з-під атаки. Однак ліве плече, куди, сковзнувши, прийшовся удар, вибухнуло болем.

Кинувшись на Массе, Вульф кілька разів ударив його, заганяючи метал усе глибше і глибше в руку, котрою той тримав меча, аж доки ослаблим ударом не кинув його на підлогу. Він почув, як ручка впала і зникла з поля зору.

Обидва чоловіки на мить зупинилися. Вульф був на підлозі і тримався за поранене плече, а Массе зачаровано дивився на потічок темно-червоної крові, що стікав із-під манжета його сорочки. У нього не було ані сліду страху чи паніки, лише здивування обсягом заподіяної шкоди, яку спромігся завдати його нікчемний супротивник. Він спробував замахнутися важкою зброєю, однак заледве зміг підняти її з підлоги і врешті був змушений перекласти її в ліву руку.