Даніель Коул: Лялька

— Прощавай, Летаніелю.

— Так сумно бачити все це: змушений мовчати, змушений підкоритися. Це… — Массе вказав на Вульфа. — Це не справжній Натан Вульф, який відстоював свої думки, приймав вагомі рішення, майже без інстинкту самозбереження. Справжній Натан Вульф — це полум’я та гнів, той, кого довелося замкнути, той, хто прийшов до мене за помстою, той, хто намагався втоптати вбивцю в оцю ось підлогу. Справжній Натан Вульф обрав шлях прийти сюди, щоб померти.

Вульфу стало не по собі. Він не розумів, чого прагнув домогтися Массе. Він обережно пробирався до виходу.

— Рональд Еверет був доволі огрядним чоловіком, — невимушено сказав Массе, коли Вульф притиснувся до дверей. — Напевно, тринадцять пінт крові? Більше? З честю джентльмена, він змирився, що має померти. Я проколов маленьку дірочку в його сонній артерії, і він говорив зі мною про життя, спливаючи кров’ю на підлозі.

«Це було мило… спокійно».

Десь за п’ять хвилин у нього з’явилися перші ознаки гіповолемічного шоку. Я б ризикнув припустити, що загальна втрата крові становила від двадцяти до двадцяти п’яти відсотків. На дев’ятій з половиною хвилині він знепритомнів, а через одинадцять хвилин його обезкровлене серце перестало битися.

Вульф раптово зупинився, коли почув, як Массе тягне щось по підлозі.

— Я згадав це лише тому, — вигукнув він до Вульфа звідкілясь із-під балкона, — …що вона вже стікає кров’ю впродовж восьми.

Вульф повільно розвернувся. В’язка` яскраво-червона кров позначила їхній шлях на підлозі судової зали, коли Массе тягнув за собою Бакстер, смикаючи її рукою, в якій тримав повню жменю волосся. Він заткнув їй рота літнім шаликом, якого вона завжди носила в сумочці, а руки скував її ж наручниками.

Вона виглядала слабкою та неймовірно блідою.

Массе впустив її на підлогу й вичікувально глянув на Вульфа, і вираз його обличчя спохмурнів. Усі побоювання, що зародилися в ньому стосовно цього псевдодемона чи важкої зброї в його руках, розвіялися.

— Ох! — сказав Массе, вказуючи мечем на Вульфа. — Нарешті! Ось де ти.

Вульф кинувся крізь двері до сходів.

Массе опустився біля Бакстер. Зблизька було помітно, як натягувалися його зарубцьовані тканини, коли Массе рухався. Коли він схопив Бакстер за руку, вона намагалася пручатися. У повітрі зблизька вона відчувала його гнилісний подих та запах суміші ліків та мазей, які він наносив на свою подразнену шкіру. Массе переклав її лікоть якраз справа від паху й натискав, аж доки кровотеча не сповільнилася.

— Просто, як раніше. Продовжуй натискати, — говорячи, він капав на неї слиною. — Ми ж не хочемо, щоб ти надто швидко спливла кров’ю.

Массе відійшов назад і вичікувально дивився на двері.

— А ось і наш герой іде на смерть.

У віддаленій частині будівлі Вульф чув голоси: перед тим, як озброєна оперативна група почала б обшукувати приміщення, вони виводили пожежників. Він перестрибнув останні три сходинки й побіг неймовірно прекрасним коридором, уже відчуваючи, як стискаються груди і як болісно шпигає в боку. Він зосередився на дверях судової зали, відчайдушно намагаючись ігнорувати церковні зображення: зі свого місця біля підніжжя гори Сінай на нього дивився Мойсей у білому вбранні, застиглі в польоті, вирізьблені херувими, розкидані навколо вітражі та образи архієпископів, кардиналів та рабинів, які проповідували слово Боже, підтверджували заяви Массе.

Є Бог. Є Диявол. Демони ходять серед нас.

Увірвавшись до судової зали, Вульф вступив у багряну калюжу, що вже починала просочуватися з-під дверей. Бакстер нерухомо сиділа далеко від нього, біля лави підсудних, стікаючи кров’ю там, де деревина колись уже була просочена кров’ю Халіда. Він рвонувся до неї, але, піднявши меча, між ними став Массе.

— Цього досить, — сказав він.

Його викривлена посмішка викликала огиду.

Бакстер була в напівсні. Холодні, промоклі штани прилипали до шкіри. Вона силкувалася притискати артерію, але відчувала, що кожного разу, коли кліпала, могла заснути. Її обличчя вкривали глибокі подряпини від спроб витягнути кляп, який Массе так міцно затиснув їй на голові, й вона знала, що не могла відпустити артерію, щоби спробувати знову звільнитися.

Бакстер відчувала, як їй у спину втискається її ж пістолет, от тільки у наручниках нізащо не змогла б до нього дотягтися. Массе пропустив це. Вона спробує ще раз. Коли вона обережно підняла ліктя від ноги, з рани страхітливо почали виштовхуватися постійні цівки яскраво-червоної крові в ритмі її пришвидшеного серцебиття.