Стивен Кинг - Доктор Сон

— Ні, я гадаю, Крук збирався зустрітися з декількома іншими, але вони все ще дуже далеко звідси. І вони не зможуть вирахувати, де ми — вона широчезно позіхнула, — без нього їм це нікому сказати. Скажіть Дену, що ми в безпеці. І ще скажіть йому, щоб він переконав у цьому мого тата.

Біллі переказав ці слова. Коли він закінчив розмову, Абра вже згорнулася на ліжку, підтягнувши коліна до грудей, і тихо сопіла. Біллі дістав з шафи ковдру і вкрив її, потім підійшов до дверей і перевірив ланцюжок. Подумав і для певності підставив під дверну ручку стілець. «Хто про безпеку дбає, біда того обминає» , — любив приказувати його батько.

Роза відкрила сейф під підлогою і витягла один із балонів. Так і стоячи на колінах між передніми сидіннями «ЕрфКрузера», вона його зірвала і нахилилася ротом над шиплячим ковпачком. Нижня щелепа відвисла в неї аж до грудей, а дно її голови перетворилося на чорну діру, з якої стирчав єдиний зуб. Її очі, зазвичай високоглядні, зараз спливли вниз і затьмарилися. Її обличчя перетворилося на скорбну посмертну маску, з-під якої явно проступав череп.

Вона прийняла духу.

Закінчивши, вона поклала назад балон і сіла за кермо свого автодому, дивлячись прямо вперед. « Не завдавай собі клопоту приїжджати до мене, Розо… я сама приїду до тебе ». Ось що вона сказала. Ось що вона наважилася сказати їй, Розі О’Гера, Розі Циліндр. Отже, тоді не просто сильна; сильна і мстива . Сердита.

— Нумо, вперед, дорогенька, — промовила вона. — І залишайся сердитою. Що ти будеш сердитішою, то нерозважливішою ти будеш. Приїзди побачитися зі своєю тітонькою Розою.

Щось тріснуло. Вона подивилася вниз і побачила, що відломила нижню половину керма «ЕрфКрузера». Дух надавав силу. Руки в неї кровили. Роза відкинула геть зазублену пластикову дугу, піднесла долоні собі до обличчя й почала їх облизувати.

Тієї ж миті, як Ден закрив телефон, Дейв промовив:

— Давайте заберемо Люсі й поїдемо по Абру.

Ден похитав головою.

— Вона сказала, що з нею все гаразд, і я їй вірю.

— Але ж вона була під наркотиком, — сказав Джон. — Її судження може бути не найкращим зараз.

— Вона була достатньо розсудливою, щоб допомогти мені подбати про того, що вона називає його Круком, — сказав Ден, — і я їй в цьому довірився. Дамо їм виспати з себе те, чим їх був накачав той покруч. На нас чекають інші справи. Важливі справи. Ви мусите мені тут бодай трішки довіряти. Доволі скоро ви побачитеся зі своєю донькою, Девіде. Але зараз краще вислухайте мене уважно. Ми підкинемо вас до квартири вашої бабці-тещі. Ви мусите привезти вашу жінку в шпиталь.

— Я не знаю, чи вона повірить мені, коли я розкажу їй, що трапилося сьогодні. Я не знаю, наскільки я зможу бути переконливим, коли сам ледве в це вірю.

— Скажіть, що розповідь мусить зачекати, поки ми не будемо всі разом. Разом — це значить включно з Абриною Момо.

— Я сумніваюся, щоби вас впустили до неї. — Дейв поглянув собі на годинник. — Години для відвідування давно закінчилися, а вона дуже хвора.

— Персонал у таких відділеннях не дуже зважає на правила відвідин, коли пацієнт наблизився до свого кінця, — сказав Ден.

Дейв подивився на Джона, той знизав плечима.

— Це каже чоловік, який працює в хоспісі. Гадаю, ти можеш у цьому йому довіритися.

— Вона навіть може бути не при свідомості, — сказав Дейв.

— Давайте займатися всім поступово, у міру появи проблем.

— Зрештою, який стосунок до всього має Четта? Вона нічого про це не знає.

Ден сказав:

— Я цілком упевнений, що вона знає набагато більше, ніж ви вважаєте.

Вони висадили Дейва біля кондомініума на Марлборо-стрит і дивилися, як він сходить на ґанок і натискає кнопку одного з дзвінків.

— У нього вигляд хлопчика, який іде до дров’яного сараю, знаючи, що там доведеться зняти штанці й отримати ременя, — сказав Джон. — Це породить збіса величезне напруження в його шлюбі, байдуже, як воно все обернеться.

— Коли трапляється природна катастрофа, нема кого звинувачувати.

— Спробуй змусити Люсі побачити це під таким кутом. Вона думатиме: «Ти покинув нашу дочку саму, і її захопив якийсь скажений». Десь у глибині душі вона завжди так думатиме.

— Абра зможе перемінити її думки щодо цього. А якщо говорити про сьогоднішній день, ми зробили все, що могли, і зробили доволі непогано.

— Але ще не кінець.

— Далебі аж ніяк.